ДУ́ЛЯ, і, ж., розм.

1. Літній сорт груш з великими солодкими плодами.

2. Плід цієї груші. Це була його улюблена червонобока дуля (Довж., І, 1958, 66).

3. вульг. Стулена в кулак рука так, що великий палець просувається між вказівним і середнім, як знак зневажливого ставлення до кого-небудь. Старий рудий бабу кличе, А та йому дулі тиче (Шевч., І, 1951, 129); Він зсукав перед носом Вишневецького дулю (Панч, III, 1956, 443)

◊ Ду́лю з’ї́сти, вульг. — нічого не одержати, не дістати. [Герцель:] Зробиш діло — візьмеш сто червінців, не зробиш — з’їси дулю! (К.-Карий, І, 1960, 143); Ду́лю [з ма́ком] да́ти (показа́ти і т. ін.), вульг. — абсолютно нічого не дати, не зробити і т. ін. — Що ж, хлопці, — тяг помалу хтось із хлоп’ячого гурту, — в базарі він нам покаже дулю та й тим одбуде: хай зараз дає [гроші] (Вас., II, 1959, 48); — Що взамін дамо? — ..єхидно питає Іванишин і різко відповідає: — Дулю з маком! (Стельмах, Кров людська.., 1,1957, 20); Ду́ля тобі́ (йому́, вам, їм і т. ін.) під (в) ніс — лайливий вираз на означення презирливої відмови, незгоди і т. ін. Хоче [писар], щоб я замість Левка та пішла за нього! Нехай собі і в голові сього не покладає! Дуля йому під ніс, от що! (Кв.-Осн., II, 1956, 296); [Рябина:] Дуля вам усім під ніс! Не боюсь я вас (Фр., IX, 1952, 79); Ма́тері твої́й ду́ля — лайливий вираз на означення образи, незадоволення. — Матері твоїй дуля! — ударивши по зашийкові воловика, сказав коваль і.. поволік його за собою на гору (Мирний, IV, 1955, 202).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 434.

Ду́ля, лі, ж.

1) Порода грушъ.

2) Кукишъ, шишъ. Ти думаєш, дурню, що, я тебе кличу, а я тобі, дурню, круз тин дулі тичу. Чуб. V. 1114. Ум. Ду́лька, ду́лечка. Грин. ІІІ. 224. Сидів голуб на дубочку, голубка на дульці. Лавр. 133. Хоть минулися в саду яблучка, не минаються дульки. Мет. 12.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 455.

ду́ля — стулена в кулак рука так, що великий палець просовується між вказівним і середнім, як знак зневажливого ставлення до кого-небудь; з найдавнішого часу вва­жалася охоронним засобом проти нечистої сили; отже, давати ко­мусь дулю означає зараховувати його до нечистої сили; можна вилікувати око від ячменю, за повір’­ям, показавши двічі йому дулю з відповідним примовлянням; ужи­вається у лайливих виразах: «Дулю з’їж!», «Матері твоїй дуля!», а та­кож у грубому застереженні: «Дам дулю, аж ніс задереться!»; дулю в знак презирства підносять якраз під ніс («Дулю тобі під ніс!»), а коли відверто не наважуються, то «тримають її в кишені». Ти думаєш, дурню, що я тебе кличу, А я тобі, дурню, крізь тин дулі тичу (П. Чу­бинський); Старий рудий бабу кличе, А та йому дулі тиче (Т. Шев­ченко); Часом батьки невтішної хатньої науки діток навчають. По­чинається це навчання з маленького, грайливого: — Покажи мамі дульку! (О. Ковінька); фразеологізми: ду­лю з’їсти — нічого не одержати; ду́лю [з ма́ком] да́ти — абсолютно нічого не дати; ду́ля в кише́ні — прихована неприязнь до когось.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 205-206.