ДРОВІ́ТНЯ, і, ж., розм.

1. Приміщення для дров; місце, де зберігають дрова. Сиджу я собі раз у дровітні та роблю нові чепіги до плуга (Федьк., Буковина, 1950, 105); В крилах [будинку] були сарай, дровітня, хлівець для кіз та інших свійських тварин (Смолич, V, 1959, 92).

2. Колода, на якій рубають дрова. Чолов’яга порався коло дровника, беручи поліно за поліном і кладучи під сокиру, раз від разу спльовував на долоні, гепав обухом об дровітню (Чендей, Поєдинок, 1962, 105); Тихін підійшов до нього. Встромив сокиру в дровітню й закурив із його кисета (Головко, II, 1957, 114).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 420.

Дрові́тня, ні, ж. = Дрівітня. Пішов дрова рубати, на дровітню ліг спати. Н. п. Як тріски літають-скачуть з під сокири на дровітні, розсипають лихі люде наші кості беззащитні. К. Псал. 315.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 446.

дрові́тня = дріві́тня = дріво́тня — приміщення для дров, місце, де зберігають дрова, а також колода, на якій рубають дрова; див. ще пові́тка. Пішов дрова рубати, на дро­вітню ліг спати (пісня); Як тріски літають-скачуть з-під сокири на дровітні, розсипають лихі люди на­ші кості беззащитні (П. Куліш); Чи пересуне що, чи переложить, а сама зирк із комори на дрівотню (Г. Квітка-Основ’яненко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 201.