Дими́трія (Дми́трія, Дмитра́) Свято́го день = Дми́трів день = Дмит­ра́ —

1) за церковним календарем, день 26 жовтня/8 листопада; за пе­реказами, святий Димитрій закін­чує землеробський рік, замикає землю й приводить зиму; держить ключі в себе до весни, коли пере­дає їх святому Юрієві, а той за ти­ми ключами приїжджає на білому коні й відмикає землю на весну; у галицькій колядці співають: «В святого Дмитра трубка з срібла, В святого Ю’ря труба з тура. А як затрубив же святий Дмитро Та й по­крив снігом всі гори біло. Святий Юрій як же затрубив, Всю кригу розбив, дерево розвив»; у цей час закінчується період весіль, отже й період сватань; у народі вважали, що до Дмитра, коли було багато сватачів, дівчата ще могли переби­рати женихами, поковерзувати, а після Дмитра кінчаються сватан­ня, не засватані сумують і вже раді б вийти заміж за будь-кого; тому кажуть: «До Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі лавку (чобіт, грубу) нею витри» або ще: «До Дмитра дівка кричить на корову: «Алуч, бо пере­скочу!» А по Дмитрі вже свиню просить: «Ачу, бо впаду!»; Дмитро́ва, або Роди́нна (Ді́дова), субота, тобто субота перед Дмитровим днем — поминки померлих; поми­нали спочатку в церкві, а потім удома за обрядовим обідом; по ложці кожної страви залишали в одній посудині на ніч на покуті, щоб душі небіжчиків пообідали; залишали й воду та рушник, щоб ті перед обідом могли обмитися; «на Дмитра» вгадували погоду, — «якщо на Дмитрія день без снігу, то ще не буде зими», «Дмитро з снігом — весна пізня», «у день Святого Дмитра сніг — й на Пасху буде сніг, не буде снігу — Пасха буде теплою»;

2) Дмитро́ = Дми́тер = Дми́трій (пестливі — Дми́трик, Дми́тронько, Дми́тричко, Дмитру́сь, Дмитру́нько, Митько́, народ­но-розмовні — Ді́ма, Ми́тя, Дмитру́ха) — українізовані християнські чоловічі імена; через церковносло­в’янську мову запозичено в дав­ньоруську з грецької; за грекомов­ною формою це присвійний при­кметник від імені богині земле­робства та родючості Деметри, яке розглядають як складне слово з первісним значенням «мати зем­лі»; в народній афористиці об’єкт жарту: «Дмитер хитер: з’їв курку да сказав — полетіла»; «Дмитер хи­тер, та й Савка не дурак», «Заробив наш Дмитруха — два рази в шию і раз поза вуха», «Гей, ти, Дмитруха, голова і два вуха». Дмитрик чує дитячим серцем, що так погано чини­ти (М. Коцюбинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 183-184.