Про УКРЛІТ.ORG

дерти

ДЕ́РТИ і ДРА́ТИ, деру́, дере́ш; мин. ч. дер, де́рла, де́рло і драв, дра́ла, дра́ло; наказ. сп. дери́; недок.

1. перех. Рвати, розривати на шматки кого-, що-небудь; роздирати. Корова реве, ведмідь реве, а хто кого дере — і чорт не розбере! (Укр.. присл.., 1955, 222); А мовчки долі, всемогучий, Дере порфіру на онучі (Шевч., II, 1953, 353); Тьоті з мамою дерли шмаття на стьожечки, потім із стьожечок смикали нитки (Смолич, II, 1958, 21); // Зношувати до дірок (одяг, взуття).

2. перех. Відриваючи що-небудь, відокремлювати. З овечок перше вовну драли, А далі м’яса забажали (Гл., Вибр., 1957, 97); Хома Патика Пішов зимою драти лика (Бор., Тв., 1957,138); — З худоби її [шкуру] деруть раз, із дерева — теж раз, а з мужика щороку (Стельмах, Хліб.., 1959, 181).

3. перех. і без додатка, перен., розм. Брати надто дорого за що-небудь. [Петро:] Ну, .. Оверковичу, і дереш же ти за горілку здорово!.. (Кроп., IV, 1959, 83); Кажуть, нічого в ній [виставі] надзвичайного нема, а ціни за неї деруть непогані (Л. Укр., V, 1956, 125); // Брати великі побори, хабарі, податки або вимагати їх. Всі з тебе, русине, драли проценти: Польськії шляхтичі й швабські агенти (Фр., XI, 1952, 137); Загнибіда казав, що не любий він [протопіп] усім парафіянам, з живого й вмирущого дере (Мирний, III, 1954, 87); [Петрусь:] Прощавайте, Сидоре Кириловичу! Та глядіть, ви не дуже деріть з батька за сватівство [сватання], бо ви теж із тих, що держи кишеню далі (Крот., Вибр., 1959, 509).

4. перех., розм. Розривати поверхню, покриття чого-небудь; дряпати. Почав [вовк] землю під собою дерти (Рудан., Тв., 1959, 277); Відомо, що суха ложка рот дере (Чорн., Визвол. земля, 1959, 24).

5. перех. і без додатка, перен. Викликати неприємне почуття, біль; подразнювати. — Жаль мене бере, а коло серця так і шкребе, так і дряпає, не сказати б, кігтями дере або гадюка ссе (Н.-Лев., І, 1956, 64); Мене он дощ мочить, і чаю вже не стало, .. і кашель дере (Л. Укр., V, 1956, 352).

6. перех., розм. Карати биттям; сікти. Деруть Рябка, мов пір’я, На галас збіглась двірня (Г.-Арт., Байки.., 1958, 51); Трудився щиро фараон, і дер, І мучив люд, що аж земля стогнала (Фр., XIII, 1954, 258); [Митька:] Бувало, як украду.. злотого — зараз і програю. І били ж мене батько за се, драли як сидорову козу!.. (Кроп., IV, 1959, 265).

7. неперех., перен., розм. Поквапно втікати; мчати. Львові причулося, що то новий цар уже близько, як не злякається, та в ноги!.. Дер, дер, далі втомився, став та й озирнувся (Фр., IV, 1950, 53); Сніг він отрусить, та й знову дере вперед; дурноверхе завзяття його підганяє (Мирний, IV, 1955, 301); Під Москвою зломив зуби, В Ленінград не йди без шуби. В Сталінграді все покинув, До Харкова дер без впину (Укр.. думи.., 1955, 509).

8. неперех., перен., розм. Не в лад або грубим, різким голосом співати, кричати; не в лад грати. Урочисто дерли [музиканти] смичками по скрипках; контрабас прихкав, неначе хто гупав довбнею в дошку (Н.-Лев., III, 1956, 246).

◊ Аж по душі́ дере́ що; Дере́ ву́хо що — грубо, різко, неприємно звучить. Хто з нею [скрипкою] добре знається, До того обзивається; А хто не в лад її бере, Аж по душі вона дере (Гл., Вибр., 1957, 293); Ми вже не спорились [сперечались], а просто собі вели розмову, і якось вона нікому так-то дуже вуха не дерла (Л. Укр., V, 1956, 61); Де́рти (дра́ти) го́рло — багато, крикливо говорити, співати і т. ін.; кричати, надриватися. [Шкорупський:] Так музика ревла і півчі горло дерли за обідом, що й досі в вухах лунає (Кроп., III, 1959, 43); Не буде вона у суботу бігати з ними [дружками] по вулиці та горло драти (Кв.-Осн., II, 1956, 27); — Покличемо вас на готове.. А зараз нема чого горла драти (Головко, II, 1957, 297); Де́рти (дра́ти) горобці́в (гні́зда і т. ін.) забирати з гнізда яйця або пташенят горобців та інших птахів; руйнувати гнізда. Ми з Карпом товаришували, — звісно, зросли укупі, разом і горобців дерли (Коцюб., І, 1955, 298); По болоту хожу [ходжу], чайок деру (Номис, 1864, № 289); Це ластовиння завдавало Юхимові чимало клопоту. Кажуть же люди, що з’являється воно в тих, хто дере ластівчині й сорочачі яйця (Донч., IV, 1957, 181); Де́рти (дра́ти) за чу́ба (ву́ха і. т. ін.) — тягти, смикати за чуба (вуха і т. ін.). Мовчки, похмуро їв він хліб з часником та часом сердито покрикував на дітей, як вони дуже міцно почнуть дерти один другого за чуби та нароблять галасу (Коцюб., І, 1955, 438); Де́рти (дра́ти) крупу́ (про́со, зе́рно́ і т. ін.) — подрібнювати зерно на крупу або очищати його від лузги. Чоловікам за неводом Раненько вставати, Старим бабам крупи дерти Та ще й плаття прати (Нар. лірика, 1956, 88); На водяних млинах не тільки мололи зерно і дерли просо, але й валяли сукно і повсть (Іст. УРСР, 1,1953,284); Де́рти [на собі́] воло́сся див. воло́сся; Де́рти (дра́ти) но́са (ки́рпу і т. ін.) — гоноровито, пихато поводитися; зазнаватися. — Сміється з мене всякий біс, — Жаліється Осел, — усякая скотина Дере передо мною ніс (Гл., Вибр., 1957, 185); По селі гомоніли про Зінька. Казали, що якийсь молокосос половиною села хоче правити, кирпу дере, старших ображає (Кучер, Прощай.., 1957, 407); Мирон Величко і собі дере підборіддя в небо (Стельмах, Хліб.., 1959, 111); Де́рти о́чі (очи́ці): а) пробуджуватися зі сну; прокидатися. Рання пташка пшеницю клює, а пізня очиці дере (Укр.. присл.., 1955, 204); б) (кому) дратувати кого-небудь. Максим знав, за кого віддавав дочку. Не дуже дерла йому очі вбога Чіпчина хата (Мирний, II, 1954, 247); Де́рти пі́р’я — заготовляти пух, віддираючи його від твердої основи пір’я. Догадавсь [Ясь], що сполохав.. сім’ю, котра вкупі з наймичками і малими дітьми дерла пір’я, як буває зимньою добою (Н.-Лев., І, 1956, 168); Проїхати се — воно веселіш, ніж пір’я на печі дерти! (Вишня, І, 1956, 317); Де́рти (дра́ти) рот (ро́та): а) широко розкривати рота, позіхати і т. ін. * Образно. — І не подавиться, клята! — казали одрадяни.. А «ненажера» [молотарка] тим часом не тільки не давилася, а ще більше зіхала та дерла рота (Мирний, IV, 1955, 248); б) робити зусилля розповідаючи. Нащо писать байки, даремно драти рот? Який чита їх чорт? (Бор., Тв., 1957, 130); Де́рти (дра́ти) шку́ру (по три шку́ри, ли́ко і т. ін.) — брати великі ціни; експлуатувати. Цар любив карати, чиновники — хабар брати, пани — шкуру драти (Укр.. присл.., 1955, 376); Пороми давали [Кабашним] нечувані зиски, по три шкури можна було дерти з чумаків за перевіз… (Гончар, Таврія.., 1957, 26); Моро́з поза спи́ною дере́ див. моро́з.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 253.

Де́рти, деру́, ре́ш, гл.

1) Разрывать на части, драть. Так дере одежу що страх. Харьк. у.

2) Сдирать, срывать. З одного вола двох шкур не деруть. Ном. № 7472.

3) Грабить. Гайдамаки дерли народ років, може, з десять, аж мандебурія стала. ЗОЮР. 135.

4) Требовать лишнее; брать взятки. У поліції деруть і тепер так, як дерли і перше.

5) Драть, царапать. Проханий кусок горло дере. Ном.

6) Де́рти горобці́в, ластовеня́т и пр. Разорять гнѣзда воробьевъ, ласточекъ и пр. А ти б хотів, щоб інститутки горобців дерли та учились мужичих казок? Левиц. Пов. 151.

7) Де́рти го́рло. Сильно кричать.

8) Де́рти крупи́. а) Превращать зерно въ крупу посредствомъ жернововъ. б) Рождественская игра. О. 1862. IV. 87.

9) Дерка́ч дере́. Коростель кричитъ.

10) Де́рти о́чі. Лѣзть въ глаза. Як сниться хто з померших, то треба на часточку дати, щоб очей не дерло. Ном. № 287.

11) Де́рти пі́р’я. Обрывать бородки перьевъ. Усю зіму пір’я дерла — так надокучило, за те подушки м’які будуть. Васильк. у.

12) Обдирать кору деревьевъ. Лика дерти. Ой як підемо у щирі бори да берестоньку дерти. Мет. 466.

13) Де́рти го́лову. Задирать, поднимать голову. (Кінь) дере вгору головоньку. Н. п.

14) — во́вну. Чесать шерсть щеткой съ проволочными крючками. Вас. 152.

15) — мур. Приходить въ отчаяніе. Мати мур дере, в землю вбивається: «Утопила я й твою, й свою головоньку». Г. Барв. 264.

16) Бѣжать сильно. Я берегом деру. Г. Барв. 314.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 371.

вгору