Про УКРЛІТ.ORG

де

ДЕ1, присл.

1. пит. У якому місці? — А як батько образився,як не пустить більш по весіллях ходитиде тоді Якова побачиш? (Вовчок, І, 1955, 207); — Бабусю!питає [Чіпка] раз Оришки.Чи в мене батько був?Був, сину.Де ж він тепер? (Мирний, II, 1954, 49); — Хто співає? Де? (Л. Укр., І, 1951, 343); // У риторичних оклично-питальних реченнях (часто з часткою ж), що виражають жаль, здивування і т. ін. з приводу відсутності кого-, чого-небудь. Сердега [Дідок] сів, схилився Та й зажурився. Згадалось все йомуі давня давнина… А де тепер вона?.. (Гл., Вибр., 1957, 122); Де ж той світ!? І де та правда?! (Шевч., II, 1953, 358); Треба землі, і то конче треба. А де ж її узяти?.. (Коцюб., І, 1955, 111); «Романочку, де ж ти тепер? Як тобі там, у далекім краю?..» Думкою лине до сина, думкою кличе його до себе (Стельмах, І, 1962, 510); // Куди? Засміявсь Старий і внучку привітав, Неначе справді молодицю: «А де ж ти діла паляницю?» (Шевч., І, 1951, 320); // Звідки? І де ті в господа взялися Усякі штучнії їства? (Шевч., II, 1953, 107).

2. обставини місця. Десь, кудись, де-небудь, куди-небудь. — А я хочу двадцять карбованців,кажу.Дасте, то зостанусь, а ні, то піду де в друге місце служити (Вовчок, І, 1955, 20); І, може, де кобза найдеться, Що гучно на співи озветься, На співи, на струни мої негучні (Л. Укр., І, 1951, 51).

3. у знач. спол. сл. Уживається: а) у підрядних реченнях місця (частіше в поєднанні з прислівниками там, туди, звідти в головному реченні). Сам на самоті ніколи не хотів зоставатися, а все туди рветься, де люди (Вовчок, І, 1955, 178); Там, де березина витісняла сосну та пропускала паруси сонця, все, здавалось, залите було зеленим бенгальським вогнем (Коцюб., І, 1955, 308); І затремтять сузір’я над окопом, Де одинадцять смілих залягли (Бажан, Вибр., 1940, 174); б) у підрядних додаткових реченнях. Він якось смутно дивився вниз, на поміст, мов забув: де він, що він (Мирний, II, 1954, 103); А врештіхіба я знаю, де кінчається власне життя, а чуже починається? (Коцюб., II, 1955, 222); Сам той Ох на корч заввишки, але в сажень борода, знає.., де багатство, де біда (Л. Укр., І, 1951, 273); в) у підрядних означальних реченнях (частіше в поєднанні з займенниками такий, той у головному реченні). Неслися сміхи, реготня, гвалт окривав хату і несамовито вривався в другу, де була Мотря з Галею (Мирний, II, 1954, 296); Швидше в гай зелений, в поле, Де повітрям тягне з гір! (Граб., II, 1959, 413); Розкрито осяяні входи В лункі анфілади зал, Де пісня склика хороводи І щастя веде карнавал (Бажан, І, 1946, 174).

Де… де… Уживається при перелікові і зіставленні кількох речень або членів речення. [Xвора:] Я бачила тоді, що хто хиливсь найнижче, Того найбільш топтали люди й коні.. У мене розум наче потьмарився, Не знала я, де правда і де кривда (Л. Укр., І, 1951. 119); Вони [циганки] їздили по селах, жебрали, збирали де яєчко, де жменю муки або кукурудзи (Коцюб., І, 1955, 371).

ДЕ2, част., розм. Уживається (часто з словами та, там, тобі) у знач. запереч. ні, та ні. Не то розумний-дурень знає.., Як скрізь Ведмідь той мед тягає, — Так де тобі! І не кажи,Себе, мов, стережи! (Гл., Вибр., 1957, 95); Чи вже давно ся ніч нас обгорнула, один казав: «Два тижні!», другий: «Місяць!», ще інший: «Де! давніше!» (Л. Укр., І, 1951, 294); Питаєте, чи запоміг хто? Де там! Глузують іно з Карпа, сміються (Коцюб., І, 1955, 305).

Де вже [там, тут, тобі́] не… — уживається при запереченні чийогось сумніву. [Гебрей:] Ти не раб? [Єгиптянин:] Е, де вже там не раб!.. Якби я сам був паном над собою, я б не так роботу сю розклав (Л Укр., II, 1951, 244); — А чи добре знаєш усі лази там до замку?спитав один..Де вже не добре! як свою кишеню (Морд., 1, 1958,136); Де ж таки́ (то) ви́дано, щоб..? — уживається при вираженні обурення. — Дивлюсьмій Стефанко лежить, як колода спухлий. (Чи баба бреше, чи вона дурна. Де ж таки видано, щоб зарізані були від того спухлими?) (Коцюб., І, 1955, 455); Де [не] взя́вся (ві́зьметься і т. ін.) хто, що — звідкись з’явився (з’явиться і т. ін.) хто-, що-небудь. — Якби ви нас, дяче, повозили ще!..Шукайте санчат, повожу вже… Де взялися й санчата (Мирний, II, 1954, 194); — Темненької ночі, ми [квіти] до сну охочі, головоньки схилимо біленькі — де візьметься панство вельможне, заможне.. Веселі співи гучні, музиченьки бучні не дають нам спати до півночі… (Л. Укр., III, 1952, 489).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 227.

Де нар.

1) Гдѣ. Де гріх, там і покута. Ном. № 124. Сова знає, де кури почують. Ном. № 5739. Де ви ся повертаєте, як ви ся маєте? Мет. 444. Горе дворові, де корова росказ волові. Ном. За городом левада, де зібралась громада. Ном. Та не де́ діне́ться. Нигдѣ не дѣнется, не пропадетъ. МВ. (О. 1862. ІІІ. 54).

2) Куда. Сама ж я не знаю, де мій милий дівся, а чи його звіри ззіли, а чи він утопився. Мет. Три царі, де ви йдете? Чуб. ІІІ. 342. Не бу́ло де́. Некуда было. Було втікать, чорний баране. — «Не було де, вельможний пане». Гол. IV. 529.

3) Откуда. Де ся взяв татарин стидкий, бридкий, поганий: хоче вдову зарубати, собі дитину забрати. Макс. (1849) 97.

4) Когда. Де Христос родився, той день празнуємо. Чуб. ІІІ. 377.

5) Въ соединеніи съ прилагательными: какой; тотъ, который. Не бере малого, а вибірає, де більший. Де кращого шукає. Де менші між їми, як ті поросята, валялись та грались собі на піску; де набільші — в «свинки» поодалі гралися. Сніп. 155. З де-бі́льшого, з де-бі́льша. Большею частью.

6) Какъ. Де йому й жити було! Воно й росло так, аби слава, а тії виправки та походи силу з його всю вибрали. МВ.

7) Де-б. а) Гдѣ бы; куда бы, откуда бы. П’ять слів сказать, і де б взялася поміч. Сніп. б) Вмѣсто того, чтобы. Де б піти до церкви, а вона потягла у ліс по горіхи. Харьк. г. Де б молитися та в гріхах каятись, а вона ще пику малює та до судських примиляється. Харьк. в) Де б то. Гдѣ бы то, куда бы то. (Козак) не питається, де б то стати, коня попасти, а питається, де корчма новая. Черниг. г.

8) Де вже! Ну гдѣ таки. Де вже було мені служити! Хата. 164.

9) Де в бі́са, де в ка́та! Гдѣ тамъ! Куда тамъ! Кой чортъ! А що, куме, багато заробив грошенят на заробітках? — «Де в біса! тепер не те стало, що колись у старовину. Харьк. Де в біса, які звичайні!… А кажуть люде, добрих батьків діти. Пригляділись старі очі на турка й на брата; на чужу кров і на рідну — та де його в ката! не спочину на родині, отут десь загину. Морд. (Млр. л. сб. 78).

10) Де то. Гдѣ же; куда же. Де то твоя слава подівалася — чубатим козакам досталася. Морд. (Млр. л. сб. 91). Де то моя Катерина? Шевч. 79.

11) Де ж. а) Гдѣ же. Ой де ж мені, моя мила, коників набрати — по за гаєм зелененьким до тебе об’їзжати. Мет. 60. б) Куда же. Ох, погибель же моя! де ж мені тепер діться? К. ЧР. 44. Ой де ж ти їдеш, о, мій синочку? — Їду в гороньки, аж до дівоньки. Чуб. ІІІ. 290. в) Развѣ. Ні жувати, ні ковтати не можна, не йде в горло. Се ба був хрін. Де ж його можна їсти. Кв. г) Де ж пак! Какъ же! еще бы! Може вона за пана хоче? Де ж пак! вона мабуть за царя думає. Пнеться, наче справді велика цяця. Де ж пак! нові штани справив. Ном. Злякаються вони! де ж пак! І в горобину ніч приїдуть для такої панночки, як наша. Шевч.

12) Де тобі. Куда тамъ! Вийшов з хати карбівничий, щоб ліс оглядіти, та де тобі! таке лихо, що не видно й Світа! Шевч. 84.

13) Де хотя́. Гдѣ угодно. У старовину такого землі було, що кожний де хотя селивсь і кілько хотів, стілько й займав. Харьк. г.

14) Де да́лі. Чѣмъ далѣе. Де далі, усе стихає, ні травка не колишеться, усе жде чогось великого, страханого. Кв. Пов. Примѣч. Остальныя слова сложныя съ де См. отдѣлъно въ соотвѣтствующихъ мѣстахъ алфавита.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 364.

вгору