ГУ́ЛІ¹, ів, мн., розм. Веселе, з розвагами, танцями і т. ін. проведення часу. [Савка:] Дурний якийсь вигадав ті гулі проти ночі! (Вас., III, 1960, 61); — Поки не почалася жнив’яна пора, молодь охоче затіває гулі (Гур., Новели, 1951, 44).

ГУ́ЛІ², невідм., дит., розм. Те саме, що гуля́ти. Не плач, дитинко, гулі підемо (Сл. Гр.).

ГУ́ЛІ³, мн. (одн. гу́ля, і, ж.), нар.-поет. Голуби. Цитьте, гулі, не гудіте, Спить матуся, не збудіте (Чуб., V, 1874, 454); Люлі, люлі, люлі, прилетіли гулі, гулі, гулі, голуби, сірі, білі та рябі (Забіла, Веселим малюкам, 1959, 15).

ГУ́ЛІ⁴, виг. Уживається для кликання голубів. Гулі, гулі, голуби, ви летіте сюди! (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 190 - 191.

I. Гу́лі меж. Употребляется для призыва голубей. Гулі, гулі, голуби, ви летіте сюди! Чуб. III. 192.

II. Гу́лі Употребляется какъ глаголъ: гулять. Не плач, дитинко, гулі підемо. Що на нашій та гулиці. все гулі та гулі. Грин. ІІІ. 72. Употребляется какъ существительное: гулянье, бездѣйствіе. Гулі не одного в лапті обули. Ном. № 12559.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 338.

гу́лі —

1) = гуля́нка;

2) народнопоетична назва голубів (перев. у колискових піснях). Цитьте, гулі, не гудіте, Спить матуся, не будіте (П. Чубинський); А-а, а-а, люлі, Налетіли гулі, Сіли на воротях, В червоних чоботях (колискова).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 160.