ГЛЕ́ЧИК, а, ч.

1. Те саме, що глек 1. Мати загадала їй зібрати з глечика сметану та накришити сала (Н.-Лев., II, 1956, 279); Метушливо кинулася [Груня] до печі, вийняла пахучий глечик пареного молока, що аж присмажилося (Горд., II, 1959, 285); На тину красувалися горщик і два глечики (Шиян, Гроза.., 1956, 404); * У порівн. У других ніздрі, як наперсток, а в нього, мов навмисне, як глечики (Донч., VI, 1957, 64).

2. перев. мн. Рід рослин родини лататтєвих; купавка.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 81.

Глечик, ка, м. Ум. отъ глек.

1) Кувшинъ. Ном. № 12451.

2) Часть самовара: внутренняя труба, въ которою кладутся угли. Зміев. у.

3) Родъ игры. Ив. 60.

4) Глечики жовті. Раст. Nuphar luteum Smith. ЗЮЗО. І. 129.

5) Глечики полоскати. О женщинахъ: угощаться въ складчину въ понедѣльникъ послѣ заговѣнія на Петровъ постъ. ХС. I. 76. Ум. Глечичок. ЗОЮР. II. 11.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 288.

гле́чик = глек —

1) (зменшено-пестливе — гле́чичок)— висока, кругла, перев. глиняна посудина, злегка розширена в нижній части­ні; у народі вважають, що глечики (як і взагалі глиняний, фарфоро­вий, скляний та інший ламкий по­суд) б’ються на щастя, на удачу (про це, наприклад, пише Б. Харчук у своїй «Волині»), хоч фраза розбити глек переосмислилася і на прямо протилежне значення — «посваритися» (звідси вислів «гле­чик пополам — ні тобі, ні нам»); у народі символізував стрункість, зокрема на Київщині для новонароджених дівчат гріли воду у висо­ких глечиках, щоб стан тоненький був; у деяких місцевостях глечик називають гладу́щиком; посудина призначена зазвичай для молоч­них продуктів, води, квасу тощо, тому дисонансом звучить народна сентенція: «На віку доводиться ва­рити і в глеку», тобто всього на ві­ку може трапитися. Є в глеку моло­ко, та голова не влазить (приказ­ка); Бодай і вмирати, а в свій глек зазирати (приказка); Жартуй, гладущик, поки ухо урветься (припо­відка); Пішов глечик по воду та й голову там положив (М. Номис); Він до Гайденка вже щось не став їздити, — мабуть, глека розбили (Б. Грінченко);

2) старовинна на­родна гра;

3) гле́чики полоска́ти (жіноча обрядодія) — угощатися в складчину в понеділок після заговіння на Петрів піст.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 137.