ГЕДЗЬ, я, ГЕДЗ, а, ч. Велика муха, що живиться кров’ю тварин і соком рослин. Задерихвіст почав і справді гедзакатись: пішов такого тропака, наче й справді його гедзі кусали і в спину, і в п’яти, і в підошви (Н.-Лев., II, 1956, 232); Скотину нападе гедзь, корови біжать у жито одганяти злу муху (Горд., II, 1959, 134); Батько підвівся і кінцем батога роздавив на шкірі Шалапута гедзя (Донч., VI, 1957, 256); * У порівн. Кілька млинків, крутячись на вітрі, весело деренчали, гули, лопотіли й дзижчали, як гедзі (Донч., IV, 1957, 71); — Лізеш з уловом, як гедзь до коняки, — роздратовано відмахнувся Причепа (Тулуб, Людолови, II, 1957, 142).

◊ Гедзь (гедз) напа́в (укуси́в і т. ін.) на кого, кого— про людину, яка нервує, у якої поганий настрій. От гедзь напав Петра: не спить, не їсть .. І, знай, черка писульки до Миколи (Г.-Арт., Байки.., 1958, 138); Інколи ж його просто гедз нападав — і тоді він ставав нестерпучим (Коцюб., I, 1955, 330); Дарину вкусив гедзь. З нею сталася істерика (Ю. Янов., II, 1958, 267);

Ге́дзя (ге́дза) ки́нути, рідко — те саме, що Ге́дзика ки́нути (див. ге́дзик). — Розбери нас: хто з нас правий, хто винуватий? Хто кого займав? Хто кому перший гедза кинув? (Мирний, III, 1954, 229).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 46.