ВІЙНА́, и́, ж. 1. Організована збройна боротьба між державами, суспільними класами тощо. Війна людей їсть, а кров’ю запиває (Укр.. присл.., 1955, 78); Війну [1914-1915] ведуть усі великі держави заради грабежу, поділу світу, за ринки, за поневолення народів (Ленін, 21, 1950, 391); А між тим приготовання [приготування] до робітницької війни швидко кінчилися (Фр., V, 1951, 413); Щоб війни не знати, Щоб у мирі жить, — Армія Радянська На посту стоїть (Бойко, Ростіть.., 1959, 10).
Війно́ю іти́ (піти́) — починати проти кого-небудь війну. На край шотландський вільний Війною йшов король Едвард (Л. Укр., І, 1951, 351); Громадя́нська війна́ див. громадя́нський; Оголо́шувати війну́ див. оголо́шувати.
◊ Холо́дна війна́ див. холо́дний.
2. перен. Стан ворожнечі між ким-небудь; суперечка, сварка з кимсь; боротьба. Малюючи в цілому циклі "Бориславських оповідань" війну поміж капіталом і працею, Франко не може залишитись тільки холодним, об’єктивним обсерватором (Коцюб., III, 1956, 38); Уже так споконвіку провадилась у підліщан непримиренна війна з лановими та ставчанами (Крот., Сини.., 1948, 13); Ідейна війна з народництвом.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 669.