ОГОЛО́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ОГОЛОСИ́ТИ, ошу́, о́сиш, док., перех.
1. Розкривати, робити відомим що-небудь; розголошувати щось. — Подальший шлях мій і моїх військ оголошувати не стану, — урочисто диктував генерал (Гончар, II, 1959, 274); Хто має гарячую віру в собі, Нехай не ховає, нехай оголосить — Та віра, як прапор, відвагу приносить В зневірений розум, у душі слабі (Дн. Чайка, Тв., 1960, 329).
2. Публічно повідомляти, заявляти про що-небудь; доводити щось до відома багатьох, усіх; об’являти. — Двісті двадцять два і два в остачі! — урочисто оголошує Ксеня (Стельмах, І, 1962, 380); А рішенець певне нам оголосять не пізніш, як завтра (Л. Укр., III, 1952, 407); Надходила осінь 1943 року. Німці оголосили Київ воєнною зоною (Ю. Янов., II, 1954, 42); Другого дня я оголосив наказ про те, що.. учень 3-го класу Петро Ковалець зараховується до третього класу "А" (Збан., Малин. дзвін, 1958, 231); // ким. Публічно називати, визнавати когось ким-небудь. — Оголошую його професором. І передаю йому на щастя.. свою задачу (Довж., І, 1958, 477); Одного з його матросів оголосили японським шпигуном (Гончар, Тронка, 1963, 154); Його спеціальність була така дивна і незрозуміла, що всі вважали за краще посміюватися з нього і оголосити диваком (Ів., Вел. очі, 1956, 30); // Офіційно виносити, висловлювати кому-небудь (догану, подяку, попередження і т. ін.). З їхньої розмови Анатолій зрозумів, що батькові оголосили сувору догану з попередженням (Руд., Остання шабля, 1959, 407); Мені лише оголосять громадську подяку за врятування дитини. Але ж це обов’язок кожного чесного громадянина (Логв., Давні рани, 1961, 63).
◊ Оголо́шувати (оголоси́ти) во́лю чию — офіційно повідомляти про виконання чийогось бажання, про чиєсь розпорядження.
3. Офіційно заявляти про початок чого-небудь. Ні намету не мав [Святослав], ні постелі, й ніколи не рушав на ворогів своїх, не оголосивши війни (Довж., І, 1958, 293); Секретар партійної організації Іван Іванович Бурма оголосив збори відкритими (Донч., Ю. Васюта, 1950, 170).
4. розм., рідко. Наповнювати певний простір голосними звуками. Колись його [будинок] гомін, крик та співи оголошували, тепер сум тихий прикриває, важкий спочинок сповива його зверху донизу (Мирний, IV, 1955, 205); "А вже весна, а вже весна", несподівано оголосила весняночка поле (Л. Янов., І, 1959, 294).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 618.