ВРАГ, а, ч., заст. 1. поет. Ворог. І на оновленій землі Врага не буде, супостата (Шевч., II, 1953, 347); Ей юначе, ти п’яний наче, не заглиблюєшся в життя. Нам робити та врагів бити (Тич., І, 1957, 188).
2. лайл. Нечиста сила; чорт. Хто йде — із ляку швидш звертає. Та ще й налає: "Який це враг її [Бочку] приніс? Нехай їй біс!" (Гл., Вибр., 1957, 44); — Скачи, враже, як пан козак каже! (Кач., II, 1958, 463).
◊ Враг його́ (тебе́ і т. ін.) бери́, лайл. — хай він пропаде (пропадай ти і т. ін.). Здихай, враг тебе бери з усім кодлом, хіба мені що? (Коцюб., II, 1955, 28); Враг його́ (їх) [ма́тір] зна (зна́є), лайл. — хто його знає; невідомо. — За що ж його узяли? — А враг їх матір знає (Мирний, І, 1954, 298); [Іван:] Бреду горем, мов тим морем, і враг його зна, коли перебреду (Кроп., І, 1958, 65); Враг його́ (їх) ма́тері, лайл. — висловлення-вигук для вираження незадоволення тощо. — І справді вийшов рій! О, враг його матері! І вибрав же тобі час, коли ми могорич п’ємо! (Н.-Лев., IV, 1955, 195); Враг його́ (тебе́ і т. ін.) не взяв — нічого з ним (з тобою і т. ін.) не сталося, не трапилося. Обминають [богослови] мою хату або приїдуть, об’їдять, обіп’ють, понюхають та й поїдуть. А мої дочки сидять, хоч і гарні, враг їх не взяв (Н.-Лев., І, 1956, 121); Хай йому́ враг — що буде, те й буде; байдуже, все одно. [Репиха:] На тобі твого карбованця, хай йому враг!.. (Кроп., III, 1959, 78).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.
— Т. 1. — С. 756.
враг —
1) одна із старих назв нечистої сили, чорта; уживається як лайливе слово у виразах: враг тебе́ (його́, її і т. ін.) бери́ — хай ти пропадеш (він, вона пропаде); враг тебе́ і т. ін. не ві́зьме — нічого з тобою не трапиться; враг тебе́ і т. ін. зна́є, враг його́ (їx) [матір] зна (зна́є)— хто тебе (його) знає, невідомо, як ти себе поведеш (він поведеться); враг йо́го (її́, їх) ма́тері — як вираження незадоволення ким-, чим-небудь або захоплення кимось; хай йому́ враг — що буде, те й буде, байдуже, все одно; прикметники: вра́жий = вра́говий = вра́зький (підсилювальне — враже́нний) — уживаються як лайливі у виразах: вра́жа (вра́гова) його́ ма́ти зна — ніхто не знає; не взяла його врагова (вража) мати — нічого з ним не сталося; у сполученнях: вра́жий (вра́зький, враже́нний) си́ну — як вираження незадоволення або захоплення ким-небудь. Вража його матір знає, на що він моргає (пісня); Куди вас враг несе до гаспидського сина! (Є. Гребінка); Щоб враг побрав вас! (І. Котляревський); Який би враг примусив мене жартувати з гетьманом? (П. Куліш); Не зазнала його [щастя] змалку, то вже враг матиме й до останку (М. Коцюбинський); — Ну та й гарна ж оця Тодозя, — враг її матері! — не втерпів і якось несамохіть прохопився Єремія (І. Нечуй-Левицький); Чи ви пани, чи ви ляхи, а ми запорожці: пам’ятайте, вражі сини, що ми вам не хлопці (М. Номис); Було б тобі, вражий сину, нас трьох не кохати! (А. Метлинський); Не взяла його врагова мати — не в потилицю битий (М. Номис — нічого з ним не сталося, бо бувалий, досвідчений); На вечорниці дівки й врагові молодиці не пустять (С. Писарський);
2) див. во́рог.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.
— С. 119.
