ВО́РОН¹, а, ч. 1. Великий хижий птах із блискучим чорно-синім пір’ям, що живе подалі від осель (переважно в лісі). На стрісі, край угла [рогу] селянської хати, Сів ворон та й кряче, недолю віщує (Фр., XIII, 1954, 94); Чорний ворон кричав на верхівці обпаленої блискавкою сосни (Донч., III, 1956, 110).

◊ Во́рон во́рону о́ка не ви́клює — один одному не буде шкодити. Пан і старшина-як брати рідні! Ворон ворону ока не виклює (Мирний, II, 1954, 85).

2. Рід гри, у якій імітується напад ворона на курчат, що їх захищає квочка. [Мотря:] Парубки гратимуть у довгої лози, у тарана; дівчата — у ворона, у гусей!.. (Кроп., II, 1958, 25); Панночка виглядає.. дівчат, що грають у "ворона" (Л. Янов., І, 1959, 143).

ВО́РОН², прикм., нар.-поет., рідко. Вороний. Козак коника сідлає, З кониченьком розмовляє: — Біжи ж, коню, біжи ворон Аж до тихого Дунаю (Чуб., V, 1874, 169); [Явдоким (співа):] Над козачим білим трупом Чорний ворон кряче, У ніженьках, на припоні, Ворон коник плаче (Кроп., V, 1959, 164).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 740.

Ворон, на, м.

1) Воронъ, Corvus. По дівчиноньці отець-мати плаче, а по козакові чорний ворон кряче. Мет. 96.

2) — морський. Альбиносъ. Вх. Пч. II. 9.

3) Дѣтская игра, въ которой воронь хватаетъ дѣтей, а мать защищаетъ ихъ и пр. Маркев. 71. Чуб. 73, 75; Ив. 56; КС. 1887. VI. 483. Ум. Воронок. Аф. 322. Ув. Вороняка. Аф. 322.

Ворон, на, не. = Вороний. Ворон коню, біжи швидко. Мет. 74.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 255.

во́рон = крук = крюк —

1) (змен­шено-пестливе — вороно́к, вороно́нько; вороня́ — пташа ворона) ве­ликий хижий птах із блискучим чорно-синім оперенням, що живе подалі від осель (перев. в лісі); не­чистий птах, пов’язаний зі світом мертвих; не користується симпаті­ями передусім через чорне оперен­ня («Чорний, як ворон чорнень­кий», «Крукові й мило не поможе»); з глибокої давнини вважає­ться лиховісним птахом, вісником смерті, що широко відбито в укра­їнському фольклорі (кажуть: «Ко­му ворон над головою кряче, той має щастя собаче»; проклинаючи, кажуть: «Бодай (Щоб) над тобою ворони каркали!», «Нехай над ним ворони крякають!»; клянучись, ка­жуть: «Ворони щоб наді мною крякали!»; у козацькій пісні співають: «Чорний ворон прилітає, ті­ло об’їдає, Біле тіло об’їдає, кістки покидає»); у «Слові о полку Ігоре­вім» ідеться про зловісне крякання воронів, а поганий половчанин зветься чорним вороном; птах символізує пожадливість («Не та­кий крук, щоб впустив з рук»), ко­рисливість, кар’єризм («Ворон не б’є на голу кістку»); коли кричить крук, спльовують, як і в тих випад­ках, коли бояться зурочення або пристріту; коли ворон кине вгорукамінчик, то хтось помре, а коли сяде біля хати й тричі крякне — жди недоброго; разом з тим ворон вважається й мудрим віщуном, бо живе сто, а то й триста років і знає багато таємниць; може передбачи­ти смерть, нашестя ворогів, знає, де закопані скарби, дає мудрі по­ради билинним і казковим героям, у піснях приносить матері звістку про загибель синів; у гнізді ворон зберігає золото, срібло, коштовне каміння; ворон-крук є володарем живої й неживої води та золотих яблук; у Чистий четвер ворон зі своїм сімейством поспішає вику­патися у воді, що має цілющу си­лу; у казках женихається до пре­красної царівни і забирає її у свої далекі країни; в народному епосі Ворон Воронович часто ототож­нюється з Вітром; за поведінкою птаха вгадували погоду й ту чи ін­шу подію, — «ворон кряче — на нещастя, ворона — на дощ», «во­рон до обіду віщує гостя». Сидить ворон на могилі та з голоду кряче… (Т. Шевченко); По дівчиноньці отець-мати плаче, а по козакові чорний ворон кряче (А. Метлинський); Злетілись, як ворони, на мою працю (І. Франко); Не шту­ка — вбити крука: злови-но живого (приказка); Де стерво, там і круки (І. Франко); фразеологізм: во́рон во́рону (крук круко́ві) о́ка не ви́­клює — свій своєму не буде шко­дити; І. Франко витлумачує цей вислів так: «Між злими людьми все існує природний союз, — один злий не шкодитиме другому»;

2) рід народної гри, у якій імітує­ться напад цього птаха на курчат, що їх захищає квочка; 3) (з вели­кої літери) тільки Во́рон див. порі́г 2.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 115-116.