ВИ́ТИКАТИ див. витика́ти².

ВИТИКА́ТИ ¹, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ТКНУТИ, ну, неш, док., перех. Виставляти що-небудь назовні, висувати. Дрібнесенькі рибки, що вдень тисячами снуються під поверхнею води і щохвилі витикають свої ротики на повітря, тепер ще сплять (Фр., III, 1950, 332); Майборода повз, іноді зупинявся, витикав безкозирку, і по ній бив снайпер (Кучер, Чорноморці, 1956, 143); Озимина витикає свіжо-зелені голки (Рильський, III, 1961, 196); Біля самого берега, виткнувши з води гладку голову, пливе грубий, мов сплетений, вуж (Стельмах, Кров людська.., I, 1957, 127).

◊ Витика́ти (ви́ткнути) но́са див. ніс.

ВИТИКА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., ВИ́ТИКАТИ, аю, аєш, док., перех., чим, рідко. Встромлювати багато чого-небудь у щось.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 509 - 510.

Витикати, каю, єш, сов. в. виткнути, кну, неш, гл.

1) Вытыкать, выткнуть, высовывать, высунуть, показать. Лисичка виткнула мордочку. Рудч. Ск. II. 15. Ти ж із хати ніколи носа не виткнеш. Стор. І. 64.

2) Витикати пальцем кого. Тыкать, показывать пальцемъ. Вороженьки поглядають, пальцями нас витикають. Гол. І. 365. сов. в. витикати, каю, єш.

3) Утыкать, утыкать.

4) — копи. Отмѣчать, отмѣтить копны (при раздѣлѣ сбора между владѣльцемъ и рабочими).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 192.