ВЕДМІ́ДЬ, ме́дя, ч. 1. Великий хижий ссавець з незграбним масивним тілом, укритий густою шерстю. В бору плодились кабани, Ведмідь і сарна прудконога (Щог., Поезії, 1958, 359); А понад тим глуха тиша довкола, переривана ніби стрекотом вивірки на гілляці або риком ведмедя в чагарі (Фр., II, 1950, 92); Тут усі були мисливці і знали, що значить не мати патрона, коли на тебе йде ведмідь (Багмут, Опов., 1959, 30); По берегах північних морів і на плавучих крижинах Північного Льодовитого океану зустрічається білий ведмідь (Зоол., 1957, 3); * У порівн. Денис повертався, як ведмідь за горобцями: пекли ботинки (Тют., Вир, 1964, 341).
◊ Ведмі́дь на ву́хо наступи́в див. наступа́ти.
2. перен., розм. Про незграбну, неповоротку людину. Ще тут живе шведка, панна, ведмідь той вчений… ся не спокусить нікого — ні! (Вовчок, І, 1955, 376); Данько не мав, звісно, найменшої охоти попадатися в лапи такому ведмедеві [вартовому] (Гончар, Таврія.., 1957, 67).
3. розм. Суміш різних вин або суміш вина з чаєм чи кофе. — Як вип’ю цього ведмедя ще одну чарку, то.. так і піду по хаті гацати метелиці, ще й на одній нозі (Н.-Лев., III, 1956, 115).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.
— Т. 1. — С. 316.
ведмі́дь (ж. ведме́диця; зменшено-пестливе — ведме́дик, ведмежа́, ведмежа́тко — маля ведмедя) — великий хижий ссавець з незграбним масивним тілом, укритий густою шерстю (незграбність звіра лягла в основу виразу «зробив ведмежу послугу (прислугу)», тобто «прислужився невміло, лише завдавши прикрощів»); народні назви — Миха́йло (див. ще ву́йко 3), бурми́ло; тварину наділено різноманітною народною символікою: сили («Міцний, як ведмідь», «Сила, як у бурмила», «Здоров, як ведмідь, а дурний, як пень»), незграбності («Ізвивається, як ведмідь у танці»), невдоволення («Бурчить, як ведмідь»), відлюдності («Живе, як ведмідь у барлозі»), ненажерливості («У ведмедя десять пісень і все про мед»); малих дітей лякали «ведмедем з торбою»; з твариною пов’язані певні календарні дні; на Здвиження (14/27 вересня) ведмідь лягає в барліг; на Оксану Веснопровісницю (24 січня/6 лютого) або на Спиридона Сонцеворота (12/25 грудня) він повертається в барлозі на інший бік, а встає на Благовіщення (25 березня/7 квітня) або в день Водяника (11/24 квітня); у народних замовляннях ведмідь, як і вовк, лисиця, заєць, куниця, соболь, належить до тварин «середнього царства»; з-поміж хижаків, як і вовк, займає центральне місце. Ведмедя не налигаєш (М. Номис); Ведмідь танцює, а циган гроші бере (прислів’я); В бору плодились кабани. Ведмідь і сарна прудконога (Я. Щоголев); Не жируй з ведмедем, а то він тебе задавить (М. Номис); Швидкий, як ведмідь за перепелицями (М. Номис); До меду тягли ведмедя за вуха, а від меду — за хвіст (приповідка).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.
— С. 67-68.
