ВЕДМЕ́ЖИЙ, а, е. 1. Прикм. до ведмі́дь 1. Давали Надаремне сто талярів За ведмежу пишну шкуру! (Л. Укр., IV, 1954, 138); Він кладе на стіл копчене ведмеже м’ясо (Донч., III, 1956, 54); Засніжені Татри… Ялиці, Смереки та буки ставні, Сліди ланцюжкові лисиці, Ведмежої віддрук ступні (Рильський, І, 1956, 432); // Зробл. із шкури ведмедя. Ольга спить, закутана у ведмежу шубу (Галан, Гори.., 1956, 147).
2. перен. Який певними рисами, особливостями нагадує ведмедя або щось властиве йому. Хвиля сорому за себе, за свою ведмежу незграбність залила Федоренкові обличчя гарячим рум’янцем (Кач., І, 1958, 496); Ті рейки простяглися мимо твого лісу, мимо твого ведмежого життя (Донч., І, 1956, 432).
∆ Ведме́же ву́шко: а) те саме, що мучни́ця; б) народна назва рослин з родів: коров’як (Verbascum), шавлія (Salvia), оман (Inula). Ганка рвала рожевий дикий горошок і м’якенькі ведмежі вушка (Ів., Вел. очі, 1956, 120).
◊ Ведме́жий кут — віддалене, глухе місце. Іще ввижалась ніч велика, Матронівки ведмежий кут (Мал., І, 1956, 317); Ведме́жа по́слуга — невміла послуга, що завдає тільки прикрості. — Дивись, чи не зробив ти мені ведмежої послуги, виклопотавши землю серед козаків (Тулуб, Людолови, І, 1957, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 316.