БУ́РЯ, і, ж.

1. Навальний вітер з дощем, грозою, а взимку — з снігом. Заревіла престрашенна буря, шумить під небесами (Кв.-Осн., II, 1956,413); В темний. вечір сиджу я в хатині. Буря грає на Чорному морі (Л. Укр., І, 1951, 67); Минулася буря — і сонце засяло, Веселка всміхнулась в ясних небесах (Рильський, І, 1960, 86); * Образно. Воєнна буря закрутила. Латинське серце замутила, Завзятість всякого бере (Котл., I, 1952, 192); * У порівн. І в тітки й у небожа піднялись бурею шляхетська гордість (Н.-Лев., II, 1956, 71).

2. перен. Глибоке хвилювання. Ти не знаєш, яка в душі моїй буря, Маріє!.. (Сос., II, 1958, 141).

3. чого, перен. Дуже сильно, бурхливе виявлення почуттів. Буря оплесків розірвала тишу (Вл., Аргон. Всесв., 1947, 14); — Друзі! Одне це слово, одне це — перекладене дівчиною — звертання викликало серед румунів бурю радості (Гончар, III, 1959, 129).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 262.

Буря, рі, ж. Буря. Чорне море вітер-буря колихає. Чуб. V. 935. Схопилась велика вітряна буря. Єв. Мр. IV. 37.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 115.

бу́ря — навальний вітер з дощем, грозою, а взимку — зі снігом; при­родна стихія вселяла страх (бо від нечистого), тому запалювали в цей час страсні, або йорданські, свіч­ки, а в Західній Україні ще й громничні (стрітенські), що відганяли страх; затикали комини, щоб до хати не вскочила нечисть, коли за нею женеться Перун або, пізніше, святий Ілля; кажуть: «На бурю сосна дзвенить, а дуб стогне»; під Святий вечір закликали нечисту силу «кутю їсти», щоб зав’язати її на прийдешній рік магічною фор­мулою. Чорне море вітер-буря коли­хав (П. Чубинський); Була одного разу велика буря, — Гапка запалю­вала перед божником свічечки, ста­рий читав молитви голосно (Марко Вовчок); Минулася буря — Ісонце засяло (М. Рильський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 61.