БУДЯ́К, а́, ч. (Carduus L.). Колюча трав’яниста рослина-бур’ян. Бур’ян, Будяк колючий з кропивою Коло криниці поросли (Шевч., II, 1953, 317); Гарно у полі! Толока. Будяки червоніють (Тесл., Вибр., 1950, 157); На кручі росте висока кропива, червоніють квіти будяків (Донч., VI, 1957, 63); * У порівн. Кожне Степанове слово кололо мене, мов будяки (Фр., І, 1955, 245).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 249.

Будяк, ка, м.

1) Раст. Чертополохъ, волчецъ. Вас. 199. Не веди мя в будяки, бо я наколюся. Чуб. V. 122.

2) — жовтоцвітний, a) Senecio vernalis Waldsh et Kit. ЗЮЗО. I. 166. б) Verbascum lychnitis L. ЗЮЗО. I. 160. Ум. Будячок. Чуб. V. 1035, будяченько. На городі будяк родит… Роди, роди, будяченьку. Грин. III. 688. Ув. Будячище.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 106.

будя́к (зменшено-пестливі — бу­дячо́к, будяче́нько) — колюча трав’я­ниста рослина-бур’ян; за повір’я­ми, у будяках водиться нечиста си­ла; в І. Франка виступає симво­лом витривалості, настирливості: «І росте воно, б’ється в біді, І чіп­ляється ґрунту, Мов будяк той, низький і ціпкий, Все готовий до бунту»; у Є. Маланюка, навпаки, символізує занедбаність, руїну: «Дикий вітер та чорний степ, Лиш будяк на нім — Боже наш, Бо­же! — Мертвим, чортовим зіллям росте». Не веди мя в будяки, бо я поколюся (П. Чубинський); На го­роді будяк родить… Роди, роди, будяченьку (пісня); Хто вліз у будя­ки — хоч би й не радий, то в їх убе­реться (М. Номис).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 57.