БОЛО́ТО, а, с.

1. Грузьке місце з надмірно зволоженим грунтом, часто з стоячою водою та вологолюбною рослинністю; багно (в 1 знач.), трясовина. Аби болото, а жаби будуть (Укр.. присл.., 1955, 272); Лечу, лечу, а вітер віє. Передо мною сніг білів. Кругом бори та болота (Шевч., І, 1951, 243); Насилу вибрались стороною і пішли найглухішими болотами в потрібному напрямку (Ю. Янов., І, 1958, 279).

2. тільки одн. Розріджена внаслідок дощів, розтавання снігу та ін. земля на шляхах, стежках і т. д.; багно (в 2 знач.), грязюка. Сонце було на заході. Надворі болото, вітер, холод (Коцюб., І, 1955, 453); Міг би ти [сніг] в калюжу впасти Та й зробитися болотом (Л. Укр., IV, 1954, 166); Козаки й поляки однаково були заляпані болотом по самі очі (Панч, Гомон. Україна, 1954, 407).

◊ Зміша́ти з боло́том кого — образливо схарактеризувати кого-небудь, заплямувати чию-небудь гідність. Він знав наперед, що пан мусить чоловіка з болотом змішати, що мусить посміятися (Стеф., І, 1949, 122);

Ки́дати боло́том у кого, на кого — бруднити, ганьбити чиєсь ім’я. [Жірондист:] А Цезарям своїм хай б’є чолом, бо ті дозволять всім, хто хоче, на голову, посвячену тріумфом, болотом кидать (Л. Укр., II, 1951, 163).

3. тільки одн., перен. Усе те, що характеризується брудом, застоєм, відсутністю живої діяльності, ініціативи. Нащо вони зробили свідком хатнього болота ту чисту душу?.. (Коцюб., І, 1955, 408).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 215.

Болото, та, с.

1) Болото. Насміялась верша болоту, аж і сама в болоті. Ном.

2) Грязь. Не ходи туди, де ликом зав’язано і болотом замазано. Рудч. Ск. І. 111.

3) Збив го на болото. Избилъ его до безпамятства. Фр. Пр. 105. Ум. Болітце, болотечко. Доріжку проложив аж до того болітця, що коло мостка. Драг. 222.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 84.

боло́то = багно́ — грузьке місце з надмірно зволоженим ґрунтом; трясовина; символ морального бруду, дрібних матеріальних інтересів на противагу високих пори­вів духовності («Сидить, як чорт на грошах у болоті»); народну припо­відку «Не сміється вода з болота, тільки болото з води» І. Франко пояснює так: «Бо звичайно так бу­ває, що все морально брудні люди намагаються стягнути чесних лю­дей у болото, а не навпаки, все дурні сміються з чесних та розум­них, називаючи їх «наївними» та «ідеалістами», а не навпаки»; цю саму символіку І. Франко вбачає й у приповідці: «Вже мені й вух не видно з того болота»; це саме вба­чає й Т. Шевченко, коли закликає: «Умийтеся, образ Божий Багном не скверніте» або ще: «Заснула Україна. Бур’яном укрилась, цвіл­лю зацвіла. В калюжі, в болоті сер­це прогноїла»; болото, за давніми віруваннями, асоціюється з нечис­тою силою («В болоті доброї води не напитися», «В тихому болоті чорти водяться», «Де болото, там і чорт сидить»), тобто це небезпечне і нечисте місце, де водяться чорти і взагалі всяка нечисть; характерне замовляння від злих сил: «Кури-куриниці, візьміть Йванкові ніч­ниці, несіть на мохи, на болота»; недарма був звичай викидати «не­чисті» речі й сміття в болото. Аби болото, а жаби будуть (прислі­в’я); Кому болото, а кому злото (І. Франко); Витягни біду з болота, а вона тобі на голову сяде (припо­відка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 49.