БОЖНИ́К, а́, ч., заст. Поличка з образами. Гафійка мусила нарізати з паперу нових козаків та квіток і обліпити ними стіни од божника аж до дверей (Коцюб., II, 1955, 30); — Іване, зніми ікону. — Іван поліз до божника і зняв (Гр., II, 1963, 408).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 212.

Божник, ка, м. = Біжник. Чуб. VII. 384. Божник із шитим рушником округи. К. ЧР. 38.

2) Рушник-божник. Полотенце для украшенія иконъ. Вас. 168.

3) Продавець иконъ. А в нас тоді саме божник ночував, отой, що ікони возить продавати, і плахти, й полотно і рушники — усячину. Пирят. у. Ум. Божничок. Рудч. Ск. II. 27.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 82.

божни́к (зменшене — божничо́к) = божни́ця (зменшене — божни́ч­ка) — поличка на покуті з образа­ми (іконами); у сполученні: рушни́к-божни́к — декоративний руш­ник для прикрашання образів (ікон), які на Східній Україні звуть ще богами; звичай прикрашати ікони рушниками спостерігаємо і в українських церквах; оскільки божник розміщують на покуті, то й рушник на ньому зветься покут­ником або набожником; останній у дохристиянський період був риту­альним рушником, що прикрашав красний кут (кутній вугол); див. ще ву́гол 2.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 48.