БИК1, а́, ч.
1. Велика свійська рогата тварина; самець корови. Міняй бики на воли, аби дома не були (Чуб., І, 1872, 272); Племінний бик; * У порівн. [Люди:] Та ну не бришкай! Хоч ти і здоровий, як той бик, її проте і нас чимало (Мирний, V, 1955, 115); // Самець деяких порід диких рогатих тварин. Невдовзі на сході з’явилася хмара куряви, і за якісь півгодини я вже розгледів.. плескуваті голови горбатих биків зебу (Мур., Бук. повість, 1959, 67).
Бій бикі́в — популярне циркове видовище в Іспанії та деяких інших країнах. [Анна:] На завтра покраси вибираю. Завтра хочу піти на бій биків (Л. Укр., 1952, 377).
◊ Бра́ти (взя́ти) бика́ за ро́ги — діяти рішуче, не гаючись, починаючи з найважливішого. [Вітровий:] Шполянці, та й не вони одні, повірили в свою силу і взяли бика за роги (Корн., II, 1955, 222); Замість того, щоб.. відразу взяти бика за роги, тобто розвивати гірничі виробки,.. колектив змушений був тривалий час доробляти те, чого не зробили шахтобудівники (Рад. Укр., 17.VIІ 1962, 2).
2. Назва робочої тварини; віл. У неділю.. Грицько запріг своїх пару биків., та.. поїхав до Чіпки (Мирний, І, 1949, 278); Оленів.. використовують там [на півночі], як у нас биків (Видатні вітч. географи.., 1954, 7).
3. мн. бики́, і́в. Назва підродини великих жуйних ссавців, до якої належать тур, бізон, зубр та ін.
БИК2, з див. бики́.
БИК3, а, ч., заст. Великий казан. Наливайка пекли в мідному бику (Стор., І, 1957, 89); Перед очима Хмельницького стали спалені в мідних биках, четвертовані на плахах, посаджені на палі, обезглавлені його попередники (Панч, Гомон. Україна, 1954, 302).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.
— Т. 1. — С. 165.
Бик, ка, м.
1) Быкъ (молодой, кастрированный). До чого бик навик, того і волом схоче. Фр. Пр. 27. Міняй бики на воли, аби дома не були. Чуб. І. 272.
2) — дикий = олень. Вх. Пч. ІІ. 6.
3) Насѣк. Lucanus cervus, жукъ олень. Вх. Пч. ІІ. 27.
4) Прочный треножникъ, съ помощью котораго поднимаютъ мельничный камень. Чигир. у.
5) Родъ неподвижныхъ кандаловъ. КС. 1882. ѴІІІ. 263.
6) Родъ дѣтской игры. Ив. 47. Ум. Бичок, бичечок. Ув. Бичисько, бичище.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.
— Т. 1. — С. 55.
би́к —
1) (зменшено-пестливі — бичо́к, биче́чок) велика свійська рогата тварина; самець корови; у народі виступає символом творення, отже, уособленням чоловіка, парубка; символ сили, мужності, хоробрості; виступає об’єктом традиційних порівнянь (здоровий, сильний, товстий, як бик), що засвідчують символіку сили й здоров’я; разом з тим символізує й нерозум, упертість: «Бик биком як був, так і залишився»; здавна в народі був культ Сонця-бика, бика-бога, царя-батька, про що свідчать старовинні колядки; у народних казках бичок — добродій і опікун; у давніх загадках бик — це Місяць і Сонце, день і ніч, небо і земля; див. ще тур. До чого бик навик, того і волом схоче (прислів’я); Де немає биків, там ясла порожні (Біблія); Міняй бики на воли, аби дома не були (П. Чубинський); у сполученні: Бичо́к-Третячо́к — персоніфікований герой народних казок про тварин. Бичок-Третячок, з маковий пиріжок (казка);
2) рід народної дитячої гри;
3) (з великої літери) Бик = Волосожа́р — давні українські народні назви групи зір Плеяд у сузір’ї Тельця; друга назва пов’язується з поганським богом худоби Волосом (Велесом); сузір’я здавна допомагає орієнтуватися в зоряну ніч, визначити нічний час. Єсть Бик у небесах, Волосожаром зветься (В. Мисик);
4) різновид знаряддя для тортур. Наливайка пекли у мідному бику. Уся Варшава збіглася послухати, як зареве бик, та нічого не почули — істлів, сердешний, на вугілля, а голосу не подав (О. Стороженко); Гетьмана спекли в мідному бику в Варшаві, а полковників, царство їм небесне, порубано начетверо і розвезено шматками по ярмарках (О. Довженко).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.
— С. 35-36.
