БАЙДА́К, а́, ч.

1. заст. Великий човен, яким плавали по річках і морю. Ой заграй, заграй, синесеньке море, Та під тими байдаками. Що пливуть козаки (Шевч., І, 1951, 199); — Без голоти теж не проживеш, — заговорив він примирливо. — ..Хто дуби та байдаки ганятиме Дніпром? (Тулуб, Людолови, І, 1957, 58); Січ мала свій флот з човнів, які звалися чайками, або байдаками (Іст. УРСР, І, 1953, 165).

2. діал. Те саме, що ба́йда 2. Дід.. бив сокирою байдаки й стругав ложкц (Ю. Янов., Мир, 1956, 190).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 89.

Байдак, ка, м.

1) Родъ большого рѣчного судна. Рудч. Ск. ІІ. 28. А нуте, хлоп’ята, на байдаки! Море грає — ходім погуляти. Шевч. Великий тяжко був пожар, — човни і байдаки палали. Котл. Ен. ІІ. 29.

2) мн. Байдаки. «Селезни, сбившіеся въ стаи тогда, когда матки водятъ выводки». Мнж. 176.

3) Байдаки гонити. (Бѣл.-Нос.) и байдаки бити (Левиц. І.) = Байдики бити. Ум. Байдачок. Ув. Байдачище.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 20.

байда́к —

1) старовинний вели­кий човен, на якому плавали (зви­чайно козаки) по річках і морю; символ небезпечного, пригод­ницького життя. Ой заграй, заграй, синесеньке море, Та під тими байда­ками, Що пливуть козаки (Т. Шев­ченко); Човни і байдаки палали, Соснові пороми тріщали, Горіли дьо­готь і смола (І. Котляревський); Розмовляють, розказують, Як Січ будовали, Як козаки на байдаках Пороги минали (Т. Шевченко); Чо­вен човном, а байдак байдаком по єдиній воді правлять (М. Номис);

2) також ба́йда — рибальський чо­вен. Вмостився Порфир на переки­нутій байді, на сонячному пригріві й задумавсь (Олесь Гончар); фразео­логізм: байдаки́ гони́ти (би́ти) — безтурботно гуляти, гультяювати;

3) (з великої літери) див. порі́г 2.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 24-25.