КОЗА́, и́, ж.

1. Невелика рогата жуйна тварина родини порожнисторогих, що дає молоко, м’ясо тощо; самиця козла (у 1, 2 знач.). Паслась Коза з козятком коло хати (Шевч., II, 1963, 366); По схилах гір розсипалися отари кіз та овець (Гончар, III, 1959, 171); * У порівн.— Я тебе всього двічі чи тричі бачив на полі, де ти стрибала, як коза… (Мирний, І, 1949, 309).

◊ Всі (і) ко́зи в зо́лоті кому — комусь здається хто-, що-небудь кращим, ніж у дійсності. П’яному і кози в золоті (Номис, 1864, № 11445); І вовки́ [були́, бу́дуть] си́ті, і ко́зи ці́лі; І ко́зи [були́, бу́дуть] си́ті, і (й) сі́но ці́ле — немає шкоди, збитку ні для одних, ні для інших; ніхто не зазнав шкоди, збитків. Його натура була слаба..: він хотів, як кажуть, щоб упасти і не забитися; щоб і кози були ситі, і сіно ціле (Мирний, III, 1954, 186); — Ось бач, як воно все виходить ловкенько. І кози ситі, й сіно ціле (Збан., Курил. о-ви, 1963, 131); Лупи́ти (дра́ти і т. ін.) як Си́дорову козу́ — нещадно бити. [Митька:] І били ж мене батько за се, драли як сидорову козу!.. (Кроп., IV, 1959, 265); На похи́ле де́рево і [всі, всю́ди і т. ін.] ко́зи ска́чуть — ще й всякі неприємності, нещастя на слабку, беззахисну людину. Бригадир Кононенко суворо зауважив: — Відкоша отаким не даєш, то й лізуть. Чи не знаєш: на похиле дерево і кози скачуть (Грим., Незакінч. роман, 1962, 208); Не поспішай (не поспішайте, встигнеш і т. ін.) з козами на торг — не варто без потреби поспішати куди-небудь або з чим-небудь. Мене рішуче притримав за руку Максим Бобровник. — А ти стій на місці. Знаєш прислів’я— не поспішай з козами на торг (Збан., Єдина, 1959, 248); — Та годі вже з вашими качанами… тут їсти хочеться…— нетерпляче озвався Макар.. — Встигнеш ще з козами на торг (Добр., Тече річка..,, 1961, 260); Не хо́че (не ра́да і т. ін.) коза́ на торг, та [її] веду́ть — хоч-не-хоч, а треба робити так, як цього вимагають обставини. [Омелько:] Коли її беруть без приданого, то нехай богові дякує.. Що вона не хоче, так що ж? Коза не хоче на торг, та її ведуть!.. (Крон., IV, 1959, 181); Туди́ (там), де ко́зам ро́ги пра́влять, ірон.— у в’язницю, на заслання. — Якби мій позов добувся до рук станового, то він би запровадив мене туди, де козам роги правлять!.. (Мирний, IV, 1955, 384); — Рубонеш одного, а вони селом наваляться на тебе, дадуть, скільки влізе, духу, а потім відправлять туди, де козам роги правлять (Стельмах, II, 1962, 109); Прийшла́ ([ще] при́йде; т. ін.) коза́ до во́за — доведеться ще кому-небудь звернутися з проханням до тієї людини, якій колись він відмовив у чомусь або до якої не хотів звертатися з певних причин. Читаючи лист Франка, я не могла не подумати: «прийшла коза до воза» (Л. Укр., V, 1956, 212); — Чекайте, чекайте! Ще прийде коза до воза… Ви ще мене згадаєте (Речм., Весн. грози, 1961, 125).

2. перен., розм. Про жваву, рухливу дівчину. — Не знаєш, ..чия ота фата [дівчина]? — й показав на Гашіцу. — Котра? Ота коза дика в білій спідниці? (Коцюб., І, 1955, 234); Дзвонар сміхотливим поглядом провів дівчину і захоплено подумав: «Яозя. Росте ж на чиюсь голову» (Стельмах, І, 1962, 63).

3. розм., рідко. Те саме, що воли́нка. Грають [пастухи].. на своїх інструментах: козі і дерев’яній дудці (Коцюб., III, 1956, 412); Трапляються.. іноді дуже цікаві [інструменти],.. що їх вживають гуцули: флояра та денцівка, зроблені на зразок сопілки, трембіта, ..коза (Іст. укр. музики, 1922, 92).

4. розм., заст. Те саме, що в’язни́ця. Чоловіка та старшого сина за крадіж у козу посаджено (Барв., Опов.., 1902, 252).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 209.

Коза, зи, ж.

1) Коза, Capra. На похиле дерево і кози скачуть. Ном. № 4075. Пішов туди, де козам роги правлять. Пошелъ въ Сибирь. кози в золоті показувати. Прельщать обманчивыми обѣщаніями. Не кидайтесь ви на ту оману городянську, котора вже тисячу років кози в золоті вам показує. К. (О. 1861. II. 229).

2) Музыкальный инструментъ, волынка. Мнж. 182. Ном. № 7130.

3) Бурдюкъ.

4) Весенняя игра, состоящая въ томъ, что дѣвушку, изображающую козу, дразнятъ остальныя, она за ними гоняется и какую поймаетъ, та становится козою. Чуб. III. 84.

5) Святочное представленіе на рождественск. святк., преимущественно подъ Новый годъ, состоящее въ томъ, что компанія парней, изъ которыхъ одинъ одѣвается козою, ходить по хатамъ, коза танцуетъ подъ музыку, причемъ поютъ особыя пѣсни. Это называется водити козу. Чуб. III. 265. О. 1861. XI — XII, 61. «Черниг. Губ. Вѣд.» 1859, № 16. Переносно: козу водити — значитъ пьянствовать долгое время, нѣсколько дней. Грин. І. 237.

6) Тюрьма. У нас скоро чоловіка спантеличить мирська суєта, то в куну або до кози не сажають. К. ЧР. 138. Чоловіка та старшого сина за крадіж у козу посаджено. Г. Барв. 252.

7) Переяславское названіе семинариста. К. 1887. VI. 485.

8) Выглядывающая изъ носа засохшая сопля. ко́зи гнати. Чистить носъ. Кремен. у.

9) Полоса, которую пропалываетъ полольщица. Як полють, так кожна полільниця жене козу; змагаються, коли яка вузеньку дуже козу жене. Харьк.

10) Коза сікавка. Рыба Cobitus taenia. Шух. І. 29. Ум. Кізка, кізонька, кізочка, козуня. А я тую кізоньку пасла та пасла, та моя кізонька добра до масла. Чуб. V. 1105. Гоп, гоп, козуню! гоп, гоп, сіренька! Чуб. Ув. Козя́ка. Ходім, жінко, у нас десь козяка була. Маркев. 63.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 264.

коза́ —

1) (зменшено-пестливі — кі́зка, кі́зонька, кі́зочка, козу́нька; козеня́ — козля́ — козя́тко — маля кози) невелика рогата жуйна тва­рина родини порожнисторогих, що дає молоко, м’ясо тощо; сами­ця козла; за старими повір’ями, козу пов’язують з нечистою си­лою: «Кози — то чортові вівці. Та й уся подоба в них, як у чорта» або «Коза всюди пролізе, бо в неї по коліна дідьчі ноги»; якщо вівці — «Божа худоба», то коза — «дідьча»; в цілому образ чорта в уявленні народу набирає багато зовнішніх рис самця кози; кіз мало цінували, тому в М. Номиса: «А з вас, сучі сини, зроблю те, щоб ви і кози не купили», «Швець не купець, а коза не товар»; або ще кажуть: «Набе­реш грошей, як дід на козу»; однак коза символізувала і позитивне (див. коза́ 4); коза вигодувала бога Перуна; у фольклорі коза і козел — об’єкти жартівливих та іронічних характеристик — в’їдливості, вредності, ненажерливості, нерозум­ності, мало-корисливості («Колись і в нашої кози хвіст виросте»); іс­нують прикмети, — «пострижеш козі бороду — не дасть молока», «де коза ходить, там жито ро­дить»; об’єкт традиційних порівнянь («стрибає, як коза», «не витріщай­ся ні на кого, як коза на різника»); куций хвіст тварини виступає об’єктом порівняння у прокльонній формулі: «Щоб тобі віку, як у кози хвіст!»; персонаж народних казок, звідки примовлянка: «Я коза ярая, півбока драная, півбока луплена, за три копи куплена, тупу-тупу ніжками, сколю тебе ріжками, під піч хвостом підмету!»; побажання «Щоб тобі дика коза приснилася!» свідчить про віру в нещасливий ві­щий сон з цією твариною; див. ще козе́л 2, цап 2. На похиле дерево і ко­зи скачуть (М. Номис); Пішов ту­ди (Туди тебе зашлють), де козам роги правлять (приказка — у Си­бір, у заслання взагалі або у в’яз­ницю); А я тую кізоньку пасла та пасла (П. Чубинський);

2) див. ду́дка 2;

3) народна весняна гра, коли дівчину, що зображує козу, дражнять інші, вона за ними га­няється і яку впіймає, та стає ко­зою;

4) води́ти козу́ — старовин­на святкова вистава-обрядодія на Різдво або під Новий рік, коли гурт парубків (один з них перевдягнений «козою») ходить з ві­таннями по хатах, «коза» танцює під музику, хлопці співають обря­дових пісень; коза у різдвяній ви­ставі символізує плодючість, май­бутній урожай, тому співали: «Де коза туп-туп, Там жита сім куп, Де вона рогом, Там жито стогом, Де коза хвостом, Там жито кустом»; як фразеологізм у наш час пере­осмислився на означення «гуртом розпивати алкогольні напої трива­лий час протягом дня чи кілька днів підряд, перев. у різних міс­цях»;

5) народна назва в’язниці;

6) Коза́-Дереза́ див. дереза́ 4;

7) ве­лика гаківниця, щось середнє між рушницею й гарматою; з’явилася в Україні на озброєнні в XVIст.;

8) = Спа́сова борода́ (див.).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 296-297.