ДЕРЕЗА́, и́, ж.

1. (Саrаgапа frutex). Розгалужений кущ родини бобових, що росте в степу, по степових схилах. На плато вони [чагарникові зарості] утворені в основному дерезою (Саrаgапа frutex) (Укр. бот. ж., XIII, 2, 1956, 54).

2. (Lyсіит barbarum). Колючий кущ родини пасльонових, який добре вкорінюється на сухих схилах, скелях, обривах; повій звичайний. Од високої скелі.. починався рів, обсаджений густою дерезою (Н.-Лев., II, 1956, 125); Стежка крутилася між скелями й купами сірого каміння, зарослого кущами бузини й колючою дерезою (Донч., Вибр., 1948, 132); *У порівн. Фашиста, як дерезу, — не зрубуй, а викидай з коренем (Укр.. присл.., 1955, 410).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 247.

Дереза́, зи́, ж.

1) Раст. a) Caragana frutescens. б) Lycium barbarum. в) Lycopodium clavatum. ЗЮЗО. I. 115, 127. А піди лишень наріж дерези на мітли. Черном.

2) Назойливый человѣкъ. Липне як дереза. Росплакалось дитя як дереза.

3) Ссора. Дереза в хату вкинулась. НВолынск. у. Ум. Дере́зка, дере́зонька.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 369.

дереза́ —

1) розгалужений кущ родини бобових, що росте на сте­пових схилах, понад ровами; та­кож колючий кущ родини пасльо­нових, який добре вкорінюється на сухих схилах, скелях, обривах; по­вій звичайний; у переносному зна­ченні — настирлива, в’їдлива лю­дина; символізує сварку («Дереза в хату вкинулася»). Ой у полі дереза, в степу нехвороща, Бодай наших хлопців напала короста (пісня); Липне, як дереза (Словник Грінченка);

2) Коза́-Дереза́ — тради­ційний персонаж українських на­родних казок. Коза-Дереза, півбока луплена, за три копи куплена (казка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 178.