ми́ша (маля миші — мишеня́: зменшено-пестливі — ми́шка, мишеня́тко) = миш —
1) невеличка тварина-гризун, перев. сірого кольору, з гострою мордочкою і довгим тонким хвостом; «нечиста» тварина, створена дияволом: народна традиція відносить її до «гадів»; багато народних афоризмів побудовано на зіставленні образів миші й кота, найпершого її ворога: «Для миші й кішка звір», «Погрожує миша кішці, та здалеку», «Як миші кота не чують, то по хаті ґаздують», «Якось-то буде!» — сказала миша у котячих зубах»; здавна вважають, що коли миша з’їсть щось святе, наприклад крихти з паски, вона перетворюється на кажана (пор. кажа́н — летю́ча ми́ша); за поведінкою мишей угадували погоду, — «миші й кроти роблять великі запаси корму — зима буде холодною і сніжною», «миші пищать — на похолодання», «як миші роблять гнізда всередині копи, то буде мокра осінь, а як внизу, то суха»; служить об’єктом традиційного порівняння (на означення жвавості, бідності, розгубленості, тривоги тощо, пop.: «Голий, як [церковна] миша»; «Перевівся на руді миші»); символізує боягузтво («І миш на престіл скаче, як паламар не баче»; найбільшого боягуза застерігають: «Як ти мишей боїшся, то на воротях повісся»), а також нікчемність підвладних («Кіт за пліт, а миші в танець», «Де кота немає вдома, там миші брикають»); фразеологізми: бі́дний, мов церко́вна ми́ша — про дуже вбогу людину; метуши́тися, мов ми́ша впа́стці — розгублено, безпорадно щось робити; попа́стися, як ми́ша в па́стку — потрапити в безвихідь; на се́рці ми́ші шкребу́ть — про поганий, тривожний настрій; див. кіт 2;
3) летю́ча ми́ша див. кажа́н.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 366.