корова́й —

1) великий круглий пухкий здобний хліб із прикраса­ми з тіста, який печуть на весілля; здавна ритуальний священний жертовний хліб, що заступив м’яс­ну жертву (спільнокореневе з лат. саго — «м’ясо», прасл. корва — «корова», лит. karvojus— «весіль­ний пиріг»); отже, бгання короваю є відгомоном дохристиянського зви­чаю — давання весільної жертви богові чи богам; згодом звичай пе­реростає у благословляння хлібом молодих; в українців завжди має круглу, сонцеподібну форму (ри­туальну форму кола); символ багатства і щастя (див. ще хліб 1); є ритуальним і в похоронному обря­ді; про важливість короваю у ве­сільному обряді свідчать порівнян­ня його із сонцем і місяцем; про­сили Бога, щоб коровай вдався, «як день, білий, як Бог, милий, як яснеє сонечко», «ясний, красний, як місяченько, як яснеє сонечко»; ділив коровай старший боярин (чи дружко, діставши дозвіл від ста­ростів, різав «золотим ножем» і клав на «срібну тарілку»); хор спі­вав: «Засвіти, Боже, з Раю нашому короваю. Щоб було виднесенько, краяти дрібнесенько»; пробувати молодій коровай до весілля не го­диться; коровай символізує й саму молоду: «На чужий коровай очей не зривай, а про себе дбай»; коро­вай символізується з ра́єм (див.): «Коровай, мій раю!»; «Ой, раю мій, раю, пшеничний короваю»; коровай приносить щастя, а ра­ювання для українця — стан най­більшого щастя. В нашім короваю вода з Дунаю (І. Франко); На чу­жий коровай очей не поривай, а свій май (М. Номис); фразеологізм: ко­рова́й бга́ти — за обрядом — міси­ти, ліпити (плескати) коровай; ри­туал готування короваю супроводжується весільними піснями: «Сам Бог коровай місить, Пречис­тая світить, Янголи да воду но­сять»; «Піч наша всміхається, Ко­роваю сподівається». Хорошії коро­вайниці хороший коровай бгають (прислів’я); Який біс жениться, а нам коровай плескать (М. Номис);

2) див. пи́жмо.