БЕРЕ́ЗА¹, и, ж.

1. Лісове білокоре дерево з тоненьким довгим гіллям і серцевидним листям. Величезні дуби, ялиці і берези дрімали недвижно над Івановою головою (Фр., III, 1950, 128); Чорніє здалеку свіжа могила, а над нею похилились білі берези, мов сестри-жалібниці над братовою могилою… (Коцюб., І, 1955, 182); Є декілька видів берези (залізна, чорна, жовта), але найпоширеніша — береза звичайна (Стол.-буд. справа, 1957,41).

2. збірн. Дрова або будівельний матеріал із цього дерева; березина (в 2 знач.). Чи не пора нам березу везти? (Номис, 1864, № 11516).

БЕРЕ́ЗА², и, ч. і ж., фольк., ааспг. Хлопець (або дівчина), що його (її) обирають за ватажка у спільних розвагах, на, вечорницях і т. ін. [Іван:] Ходімо, там хлопці зібрались на раду. [Семен:] На яку раду? [Іван:] Березу на цю зиму обібрати (Кроп., І, 1958, 66); // Той, хто заспівує в хорі. Настя-береза завела, а за нею всі. Найбільше купальних співали пісень (Барв., Опов.., 1902, 221).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 159 - 160.

Береза, зи, ж.

1) Береза, Betula alba L. ЗЮЗО. І. 114. Під білою березою козаченька вбито. Мет. 102.

2) Парень (у дѣвушекъ — дѣвушка), избираемый распорядителемъ во время вечерниць, пѣнія колядок и пр. запѣвало, заправитель хора. КС. 1887. ѴІІІ. 772. Г. Барв. 120. МУЕ. III. 58. А хто, хлопці, буде в нас за березу? Херс. Настя-береза завела, а за нею всі. Г. Барв. 221. Ум. Березка, берізка, березочка, березонька, берізочка, берізонька.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 51.

бере́за —

1) (зменшено-пестли­ві — бере́зка, бері́зка, бере́зочка, бере́зонька, бері́зочка, бері́зонька) лісове білокоре дерево з тоненьким довгим гіллям і серцевидним лис­тям; за християнськими переказа­ми, коли Іуда надумав повіситися, він спершу пішов до берези, яка налякалася й побіліла, проте не прийняла зрадника; у народі біла береза виступає символом дівочої чистоти, символізує жінку, дівчи­ну, на противагу дубу — символові мужчини, як у весільній пісні: «Розхиляйтеся, дуби, берези, Роз­хиляйтеся, зелененькі, Най я по­бачу батенька свого, Най я зобачу рідненького…»; цю саму символіку передає приказка: «Аби були дуби, а берези будуть»; у народнопо­етичній творчості уособлює кохан­ня, дівочу чистоту, шлюбне з’єд­нання, тому співають: «Зелений дубе, зелений дубе, чи не жаль тобі буде, Як твою милу, березу білу, та вирубають люде?»; дерево також символізує (своїми похилими віта­ми) тугу, смуток, горе, печаль: «Зе­леная березонько, чого похили­лась? Молодая дівчинонько, чого зажурилась?»; за народними при­кметами, — «коли спочатку лис­тям вкривається береза, чекай су­хого літа, коли клен — вологого», «з берези тече багато соку — літо буде дощовим»; «коли восени лис­тя берези жовтіє зверху, весна ран­ня, знизу — буде пізня». Під білою березою козаченька вбито (пісня); На лежачу березу кози скачуть (М. Номис);

2) хлопець (або дів­чина), що його (її) обирають за ва­тажка у спільних молодіжних розвагах, на вечорницях і т. ін.; хлоп­ців називають ще березнями; головою — «березою» виступають також хлопець або дівчина в обрядах ко­лядування, що ведеться із дохрис­тиянських часів (можливо, від румунського «бреза» — замаскований, болгарського «брезая» — мас­ка, хоч можна допустити зворо­тний, український культурний вплив). Настя-береза завела, а за нею всі (Ганна Барвінок).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 34-35.