ДІДУ́Х, а́, ч., етн. Сніп, який ставили за старим звичаєм у кутку хати перед різдвом. Йшла рокова, церемоніальна вечеря з примівками і обрядами по старому звичаю, з дідухом і кутею (Фр., VIII, 1952, 100); Марина внесла до хати сніп пшениці.. і ставить його в куток. Цей сніп називається дідухом (Гжицький, У світ.., 1960, 82).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 300.

Діду́х, ха́, м. или діду́ха, хи, ж.

1) Солома, которую стелять въ хатахъ наканунѣ Рождества Христова. О. 1861. XI. Св. 60. Чуб. І. 44. ІІІ. 437.

2) Фитиль, напитанный остатками отъ перечистки воску.

3) Пробка изъ соломы.

4) Связка тростника или соломы, употребляемая для загорожи или обшивки стѣнокъ куреня и т. п. Чуб. VII. 379.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 389.

діду́х = дід —

1) солома або сіно, що стелять у хатах під Різдво Христове;

2) ритуальний сніп (свя­то́чний дід) жита або пшениці, який ставлять у Святвечір на поку­ті під образами; робили його іноді у вигляді пишного вінка, ув’язано­го з кільканадцяти пучків соломи з конусоподібною верхівкою з без­лічі колосся; після Водохреща йо­го змочували, зерно з нього вико­ристовували з охоронною метою, зокрема в похоронних обрядах; у Карпатській Україні цей сніп звав­ся корочуном, у деяких інших міс­цях — колядою, колядником; див. ще Спа́сова борода́. Йшла рокова, церемоніальна вечеря з примівками і обрядами по старому звичаю, з дідухом і кутею (І. Франко);

3) пробка (чіп) із соломи;

4) гніт, просякну­тий залишками від перечищення воску;

5) сніп очерету або соломи, який використовували для загоро­ди або обшивки стінок куреня, стін хати тощо.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 188.