ОБДАРУВА́ННЯ, я, с.

1. Дія за знач. обдарува́ти. Закінчується перший день [весілля] краянням короваю і обдаруванням молодих (Нар. тв. та етп., 6, 1967, 46); Вона сприймала, здавалося, обдарування природи, як талант, який вона повинна збільшувати (Вільде, Пов-нол. діти, 1960, 24).

2. Те саме, що обдаро́ваність. Склад нашого соціалістичного життя дає художникові слова всебічні можливості.. для розкриття його особистого своєрідного обдарування (Мал., Думки.., 1959, 4).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 481.

обдарува́ння — умилостивлення богів, демонів, стихій природи, померлих предків; це здійснюва­лося, наприклад, через колядни­ків, маланкарів, які немовби укла­дали з господарями угоду, що ба­зувалася на магічному принципі «дар за дар», «добро за добро» че­рез винагороду; йде від старовин­ного уявлення про те, що Бог у людській подобі ходить по землі, тому святочних величальників на­зивали «від Бога гості», «Божі ан­гели»; ті після обрядових пісень проказували жартівливі прохальні слова-вирази — «Маланці прядива на намітку», «святому Миколі на очкур», «підкувати Маланку», «під­латати шапку», «гуцулу на люль­ку», «дідові на зуб», «бабі на посто­ли» і одержували від господарів щедрі гостинці (збіжжя, сало, ков­басу, вареники, пиріжки, оладки, яблука, горіхи, цукерки); найпочеснішим подарунком уважався новорічний обрядовий хліб — калач або книш; отримана колядни­ками їжа мала вмилостивити по­мерлих родичів, які сприймалися як опікуни сім’ї, здатні вплинути на врожайність полів, статки родини та приплід худоби; залишаючи дім, маланкарі дякували за «честь і ша­ну» і ще раз проголошували тради­ційні побажання, що в різних міс­цях мали різну форму, наприклад на Буковині: «Вінчуємо Вас щастям, здоров’ям, Новим роком, аби вже дочекали відтепер за рік цієї днини».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 403.