коза́ —

1) (зменшено-пестливі — кі́зка, кі́зонька, кі́зочка, козу́нька; козеня́ — козля́ — козя́тко — маля кози) невелика рогата жуйна тва­рина родини порожнисторогих, що дає молоко, м’ясо тощо; сами­ця козла; за старими повір’ями, козу пов’язують з нечистою си­лою: «Кози — то чортові вівці. Та й уся подоба в них, як у чорта» або «Коза всюди пролізе, бо в неї по коліна дідьчі ноги»; якщо вівці — «Божа худоба», то коза — «дідьча»; в цілому образ чорта в уявленні народу набирає багато зовнішніх рис самця кози; кіз мало цінували, тому в М. Номиса: «А з вас, сучі сини, зроблю те, щоб ви і кози не купили», «Швець не купець, а коза не товар»; або ще кажуть: «Набе­реш грошей, як дід на козу»; однак коза символізувала і позитивне (див. коза́ 4); коза вигодувала бога Перуна; у фольклорі коза і козел — об’єкти жартівливих та іронічних характеристик — в’їдливості, вредності, ненажерливості, нерозум­ності, мало-корисливості («Колись і в нашої кози хвіст виросте»); іс­нують прикмети, — «пострижеш козі бороду — не дасть молока», «де коза ходить, там жито ро­дить»; об’єкт традиційних порівнянь («стрибає, як коза», «не витріщай­ся ні на кого, як коза на різника»); куций хвіст тварини виступає об’єктом порівняння у прокльонній формулі: «Щоб тобі віку, як у кози хвіст!»; персонаж народних казок, звідки примовлянка: «Я коза ярая, півбока драная, півбока луплена, за три копи куплена, тупу-тупу ніжками, сколю тебе ріжками, під піч хвостом підмету!»; побажання «Щоб тобі дика коза приснилася!» свідчить про віру в нещасливий ві­щий сон з цією твариною; див. ще козе́л 2, цап 2. На похиле дерево і ко­зи скачуть (М. Номис); Пішов ту­ди (Туди тебе зашлють), де козам роги правлять (приказка — у Си­бір, у заслання взагалі або у в’яз­ницю); А я тую кізоньку пасла та пасла (П. Чубинський);

2) див. ду́дка 2;

3) народна весняна гра, коли дівчину, що зображує козу, дражнять інші, вона за ними га­няється і яку впіймає, та стає ко­зою;

4) води́ти козу́ — старовин­на святкова вистава-обрядодія на Різдво або під Новий рік, коли гурт парубків (один з них перевдягнений «козою») ходить з ві­таннями по хатах, «коза» танцює під музику, хлопці співають обря­дових пісень; коза у різдвяній ви­ставі символізує плодючість, май­бутній урожай, тому співали: «Де коза туп-туп, Там жита сім куп, Де вона рогом, Там жито стогом, Де коза хвостом, Там жито кустом»; як фразеологізм у наш час пере­осмислився на означення «гуртом розпивати алкогольні напої трива­лий час протягом дня чи кілька днів підряд, перев. у різних міс­цях»;

5) народна назва в’язниці;

6) Коза́-Дереза́ див. дереза́ 4;

7) ве­лика гаківниця, щось середнє між рушницею й гарматою; з’явилася в Україні на озброєнні в XVIст.;

8) = Спа́сова борода́ (див.).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 296-297.