Про УКРЛІТ.ORG

забава

заба́ва = за́бавка

1) заняття з метою розважитися, повеселити­ся; розвага, гра; також те або той, що дає розвагу, втіху; з давніх-да­вен народ любив різні розваги, про що свідчать обрядові пісні й старі ритуальні дійства; літописець за­значає; «Сходилися на ігрища та танки і на всякі бісівські пісні»; до старовинних забав належать ву́лиця (див.) і повече́рниця, пізніше — вечорни́ці (див.); танцювали з уся­кої нагоди — на бенкетах, на весіл­лі, на вечорницях, на ігрищах, на вулиці; все це відбувалося під му­зику; церква виступала проти язичницьких ігрищ, вважаючи це спокусами диявола; один з пропо­відників зазначає: «Диявол обду­рює такими й іншими обичаями, всякими хитрощами переваблює нас від Бога: трубами й скомороха­ми, гуслями й русаліями»; в одній з пам’яток зазначається, що при дворі князя Святослава був ор­кестр; повністю церкві не вдалося відвернути народ від стародавніх обрядодій і розваг, але все ж ореол справжніх величних містерій ку­пальських свят і первісних обрядо­дій весняного циклу значною мі­рою втрачено. Ой наступив, на­ступив чорний віл на ноги, одкинув­ши всі забави, хватайся за роги (Б. Грінченко); Дітки молодії граються, всякі собі забавки та жарти вигадують (Ганна Барві­нок); Рости, сину, в забаву, козачеству на славу (М. Максимович); Положу деревинку в колисочку та буду колихати: буде мені забава (казка);

2) предмет, яким бавлять­ся; іграшка, цяцька; археологічні розкопки засвідчують, що культу­ра дитячих забавок розвинена здавна; у Галичині, Причорно­мор’ї знайдено багато дитячих глиняних іграшок — пташок, зві­ряток, посуд, навіть маленький ві­зок; у старовину був звичай класти в труну померлому його улюблені речі, клали й померлим дітям їхні забавки. Людям дівчину дарю і всі свої забави, беру люльку і тютюн та й іду в гусари (П. Чубинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 229.

вгору