ІСНУВА́ННЯ, я, с.

1. тільки одн. Буття; наявність кого-, чого-небудь у дійсності. Адвокат.. за допомогою довгої судової процедури довідався про існування братів (Фр., VI, 1951, 203); Усміхалася [мати], коли бачила Марусю, як вона, вернувшися із садка, пурхала по хаті, щебетала, а кожний рух, кожне слово, кожна інтонація були насичені щастям, безмірною радістю існування (Хотк., І, 1966, 102); Безпосереднім чуттям упевняємось ми в існуванні Часток матерії (Зеров, Вибр., 1966, 136); Протягом свого існування Академія наук УРСР невпинно розвивалась, масштаби й обсяг її наукової діяльності безперервно розширялися (Наука.., 12, 1957, 7).

2. Життя, спосіб життя. Робота лежить, а я мучуся бездіяльністю.. От вам.. опис мого існування (Коцюб., III, 1956, 440); Кількаденне напівголодне існування та сила викурених цигарок небезпечно гойднули його голову і одразу примусили знову сісти на ліжко (Епік, Тв., 1958, 244); Існування рослини при такій температурі — неможливе (Гончар, Таврія, 1952, 113).

За́соби на (до) існува́ння див. за́сіб.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 49.