Іва́н (Іо́анн) Хрести́тель (Предте́­ча) —

1) у християнському віро­вченні — святий пророк Предтеча, що певний час жив у пустелі, хар­чувався диким медом та акридами, тому відомий як охоронець бджіль­ництва; як проповідник християн­ства, попередник Ісуса Христа, призначений проголосити усім людям його прихід, засвідчити йо­го месіанський сан, є останнім з роду пророків-провісників прихо­ду Месії; з цією метою Іоанн з’явився на річці Йордан, коли ту­ди прийшло на хрещення багато людей і куди з’явився й Ісус Христос; і сповістив пророк про набли­ження Царства Небесного; хре­щення Христа (пop. колядку: «Іван Хреститель воду перехрестить») супроводжувалося чудесними зна­меннями — голосом Бога-Отця та появою Духа Святого у вигляді го­луба; Іоанну Хрестителю належать старозавітні пророцтва: «Ось я по­силаю ангела мого, і він приготує шлях переді мною», «Я глас вола­ючого в пустелі: приготуйте шлях Господу, прямими зробіть стезі йому»;

2) Іва́на (Іоа́нна) Хрести́теля (Предте́чі) день — християнське календарне свято Собору Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна 7/20 січня, на другий день після Водохреща (або в народі — Посвя́тки — див.); у цей день госпо­дар роздавав худобі той хліб-сіль, що лежав під образами ще від Ба­гатої куті, — «щоб скотина плідна була»; з цього часу починається період сватань та весіль, коли можна вже було вживати скороми­ну і випивати (звідки й вислів «празник — Іван-бражник» і від­повідно народна назва свята — Іва́на Бра́жника); закінчується цикл Різдвяних свят (звідки назва останнього з них — Посвятки і на­родний вислів: «Іван Предтеча за­брав свята на плечі»; прибираючи кутю з покутя, примовляли: «Узвар на базар, кутя — з покуття»); по­чинається М’ясоїд, або М’ясни́ці (див.) і період жіночих вечорниць із роботою; див. ще Іва́на Купа́ла. Після Івана Предтечі хто не ро­бить, того б’ють у плечі (приповід­ка);

3) тільки Іва́на Предте́чі = Іва́н Пісни́й див. Головосі́ка;

4) тільки Іва́н (з давньоєвр. — «Божа благо­дать», «дар Богів»; зменшено-пест­ливі — Іва́нко, Іва́нонько, Іва́ночко, Іва́ненько, Іва́нечко, Іва́нець, Іва́ник, Іва́нчик, Іва́ночок, Іва́нько, Іва́нцьо, Іва́сь, Іва́сенько, Іва́сечко, Іва́сик, Іва́сьо, Івасю́ня, Іва́шко, Іва́шенько, Іва́шечко; Ва́ня, Ванько́, Ваню́ша, Ваню́шко, Ваню́шка) — українізоване християнське чоло­віче ім’я, оспіване в народній творчості: «Зелений дубок, зеле­ненький Та й на явір похилився. Молодий Іван, молоденький До дівки спорядився»; «Кучерявий та Іванко, Кучерявий, Хто ж тобі ку­чері завивав»; «Що будемо, Іванику, без тебе робити?»; «ПоклалиІванчика на білу подушку», «Ой у лузі, у лужечку Стоять хлопці у кружечку, Стоять вони, кудрі в’ються, А в Ванюші сльози ллють­ся»; символізує соціальний стан («Без Івана не було б пана»), уособлює ледаря («Кобилка бі­жить, Ванько лежить»), невдатно­го, невдачливого («Кажи Іванові: бери на сухо, а він заїхав по вухо», «Поволі, Іване, бо впадеш у кори­то»), виступає об’єктом жарту («На собаку кинь, а Івана пійма­єш»). А в нашого Іваненька хата на помості, як заграють музиченьки — рухаються кості (пісня); Коли Іванко кісся зломив, а Марійка — грабки, Ледве сіна наробили на два полудрабки (коломийка); Ой поїхав Івасенько до поля орати, Лишив жінку Катеринку Дома ґаздувати (пісня); Ну назовем його хоч Іваном, бо у всякім селі вже, звісно, Іванів найбільше (X. Купрієнко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 257-258.