ЯСНОЗО́РИЙ, а, е, поет.
1. Те саме, що ясноо́кий. Спіє жито на полях, А по житі, як по морі, Йдуть дівчата яснозорі (Воронько, Поезії, 1950, 80).
2. Укритий зорями, з великою кількістю зір (про небо, ніч); зоряний. Яснозоре, неозоре Небо голубе (Ус., Сини, 1947, 167); Дід вийшов за місто у ніч яснозору (С. Ол., Вибр., 1959, 161); *Образно. Злітає листя з осокора, Летять листки з календаря. Приходить осінь яснозора, Моя улюблена пора (Дор., Літа.., 1957, 82).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 657.