ЯЛИ́НА, и, ж.

1. Високе хвойне вічнозелене дерево родини соснових. Увійшли вони в лісний край. Перед ними й за ними стояли страшні бори сосни, ялини та осичини (Мирний, І, 1949, 219); Величні гори навколо поросли стрункими ялинами, дикими яблунями й грушами, горіхами, фісташками і непрохідними хащами малини, ожини, смородини, порічок та терну (Тулуб, В степу.., 1964, 116); Висота ялини є Карпатському заповіднику досягає 50 метрів. Крона ялини густа, конусоподібна (По заповідних місцях.., 1960, 53); *У порівн. Ярина, Мов тая ялина При долині, похилилась… (Шевч., II, 1963, 336); Заніміла [дівчина], стала, як ялина, В сутінках вечірнього вікна (Шер., Дорога.., 1957, 101); // збірн. Будівельний матеріал або дрова з цього дерева.

2. збірн. Ялиновий ліс, гай. Пастух дрімав у холодку в ялині (Фр., XIII, 1954, 170).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 642.

Ялина, ни, ж.

1) Ель. ХС. VII. 435. Рудч. ЧП. 216. Ном. № 10113. Посадили над козаком явір та ялину. Шевч. 32.

2) Ялина = Ялинник. Угор. Ум. Ялинка, ялинонька. Як врізав дощ! Стояла збоку ялинка, сів я під нею. Драг. 187. Ой злетів пугач на ялиноньку. Рудч. Чп. 143.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 539.

яли́на —

1) (зменшені — яли́ночка, яли́нонька) високе хвойне вічнозелене конусоподібне дерево родини соснових; з деревом пов’язана народна прикмета, — «багато ялинових шишок — буде урожай ярових культур, соснових — ячменю». Посадиш над козаком явір та ялину (Т. Шевченко); Ой, злетів пугач на ялиноньку (П. Чубинський);

2) звичайно яли́нка — зрубане й прикрашене ялинове дерево з нагоди свята Нового року або Різдва, а також дитяче Новорічне або Різдвяне свято з танцями, іграми довкола нього.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 662.