ЮПЧИ́НА, и, ж., розм., заст. Те саме, що ю́пка. Між родичами молодого сиділа стара бабусечка у темній хустці, у темній юпчині (Вовчок, І, 1955, 193); Вона швидко накинула на себе юпчину та й побігла.. до баби Мокрини (Гр., II, 1963, 373); — Дощ який ллє, а Сидір десь у лісі,— зітхнула Мотря.. — Оце в мене й душі немає: як він там на дощі у самій юпчині? (Л. Янов., І, 1959, 366).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 615.