Ю́ПКА, и, ж.

1. Верхній жіночий одяг у вигляді довгої корсетки (перев. з рукавами). [Настуся:] Якби пустили на музики, То я б кісники заплела, Наділа б жовті черевики, Червону б юпку одягла́ (Шевч., II, 1963, 189); Посеред хати Зінька, як привид,— в розстебненій юпці, простоволоса: хустку велику десь загубила (Головко, II, 1957, 176).

2. заст. Чоловічий короткополий каптан з домашнього тонкого сукна, пошитий у талію, із складками і стоячим коміром. Жупан на ньому синій і китаєва юпка (Кв.-Осн., II, 1956, 28); Поли з рудої юпки, мов крила, мають за ним від прудкого бігу, а він усе біжить (Коцюб., І, 1955, 135).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 614.

Юпка, ки, ж. Верхняя одежда: а) мужская: родъ полукафтанья изъ домашняго, болѣе тонкаго, сукна, въ талію, со складками и со стоячимъ воротникомъ. Чуб. VII. 419. Въ Харьковщинѣ юпка изъ болѣе тонкой матеріи, напр. китайки. (Нарубки), попідголювавшись любенько, понадівали хто нову свиту, хто китаєву юпку, хто ще батьківський, хоч і старий, та жупан. Кв. І. 23. б) женская: по покрою похожа на корсетку, но длиннѣе и съ рукавами, иногда на ватѣ. КС. 1863. V. 282. Въ роменскомъ у. женскій нагольный полушубокъ. Вас. 154, 155. Ум. Юпочка. Приходила і ся туди в червоній юпочці баєвій. Котл. Ен. І. 19. А дівочкам уся волечка: за юпочку да на улочку. Чуб. III. 59.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 531.

ю́пка (зменшено-пестливе — ю́почка) = юпчи́на —

1) старовинний нагрудний жіночий одяг з рукавами з фабричної тканини, подібний кроєм до безрукавки;

2) старовинний верхній одяг жінки у вигляді довгої корсетки з фабричної тканини; святковим одягом селянок була юпка з червоної та зеленої байки, поширена на Подніпров’ї в XVI—XVIII ст. Приходила і ся туди в червоній юпочці баєвій (І. Котляревський); Ухопила юпчину і ранісінько погнала овечат (Ганна Барвінок);

3) чоловічий короткополий каптан з домашнього тонкого сукна, пошитий у талію. [Парубки], попідголювавшись любенько, понадівали хто нову свиту, хто китаєву юпку, хто ще батьківський, хоч і старий, та жупан (Г. Квітка-Основ’яненко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 656.