Ю́ДИТИ, ю́джу, ю́диш, недок., перех., діал. Під’юджувати. [Матрона:] А що, Юдо, юдиш? О, не діждеш довго юдити! (Фр., IX, 1952, 400).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 612.

Юдити, юджу, ю́диш, гл. Подстрекать; искушать. Нечистий дух Юда юдит християнина, аби один другого бив. ЕЗ. V. 101. См. Під’юджувати.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 531.