Ю́ДА див. іу́да.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 612.

Юда, ди, м. Родъ злого духа, нечистой силы. Шух. І. 43. Нечистий дух-юда юдит християнина, аби один другого бив. ЕЗ. V. 101.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 531.

Ю́да —

1) див. Іу́да Іскаріо́т;

2) (з малої літери) узагальнено — зрадник; також нечиста сила, злий дух (звідси під’ю́джувати); уживається як лайливе слово. Нечистий дух юда юдить християнина, аби один другого бив (запис І. Франка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 656.