ШМАТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. і без додатка.
1. Розривати що-небудь на шматки (у 1-3 знач.). Йому хотілося кинутися до дверей — шматувати ланцюги, трощити двері (Досв., Гюлле, 1961, 37); Тільки й роботи було в нього, що роздратовано шматувати папір… (Шовк., Інженери, 1956, 274); Із заходу насувають темно-сині хмари, їх шматують вітри (Кол., На фронті.., 1959, 13); // Роздирати чиєсь тіло на шматки (про хижих тварин). А над ним вже кружляє та в’ється Птаства хижого чорная зграя; Рвуть, хапають, їдять та шматують При паже́рнім та лютім ячанні (Л. Укр., І, 1951, 68); Десь високо хижий птах шматує здобич (Тулуб, В степу.., 1964, 121); Двоє шулік шматували з обох йому боків печінку (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 206); *Образно. Хижими круками нападали на Україну, шматуючи її живе тіло і знищуючи багатовікову культуру, польські магнати і шляхта, турецькі султани і кримські хани, угорські і шведські феодали (Ком. Укр., 5, 1967, 62); // перен., розм. Жорстоко, нещадно бити кого-небудь.-Запороти нагаями! — Двоє гайдамаків почали шматувати старого нагаями (Довж., І, 1958, 133); Троє Щербин, як можуть, безжалісно гамселять і шматують Юрка, а він, відкручуючись, відбивається від них блискавичними ударами кулаків (Стельмах, Хліб.., 1959, 557); // Рвати на шматки, робити дірявим (перев. одяг, тканину і т. ін.). Старий побіг. Він натикався на паркани, падав, шматував свою благеньку сорочку об колючі чагарі (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 128); Худющі надвірні свині несамовито шматують чиюсь пошивку з зерном (Стельмах, І, 1962, 112); // перен., розм. Ділити на частини. Аби ж то пощастило йому мати хоч половину дідизни. А то через рік-два доведеться її шматувати аж на чотири паї (Стельмах, І, 1962, 95); // Різати, ділячи на шматки. Кілька колгоспниць шматували ножами великі паляниці (Ле, В снопі.., 1960, 185); // Руйнувати, розтрощувати, розривати на частини (перев. про вибухи, кулі і т. ін.). Жахливі вибухи шматують землю (Гончар, II, 1959, 178); З глухим виттям разючі міни Уперто шматували ліс (Шер., Генерал Орленко, 1948, 23); Кулі били в труп клячі, шматували її шию і спину, трощили кістки (Загреб., Шепіт, 1966, 130); *Образно. Розкотисті вибухи важких снарядів шматували вологе, густе повітря (Автом., В. Кошик, 1954,16); // перен. Завдавати великих втрат, поразки (перев. в бою). Бригада рішуче контратакувала гітлерівців, шматувала їхню передову рухливу групу і загальмувала "бліцовський" наступ ворога (Ле, Опов. та нариси, 1950, 396); Гарматні ядра шматували тісні ряди скупченого на валах козацтва (Кач., II, 1958, 487); // Рвати, тріпати, шарпати когось, щось (про вітер, шторм і т. ін.). А вітер ганяє, а вітер гасає — шматує, ламає те бідне, обшарпане дерево (Вас., II, 1959, 275); Вітер сердито шматував убогу одіж, наскрізь пронизував тіло (Головко, І, 1957, 122); Вітер, завладавши прапорами, шматував їх над головами людей і силкувався зірвати з голів чигиринців високі смушкові шапки (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 16); Скільки разів "дя" Гриша бачив це море?! Скільки разів воно його шматувало разом із його яликом "Константином"?! (Вишня, І, 1956, 190); // Розтинати простір яскравим спалахом, світлом (про блискавку, промінь і т. ін.). Блискавиці шматували чорне небо, розколюючи важкі, темні олов’яні хмари, що повзли з заходу із-за океану (Цюпа, Назустріч.., 1958, 32); // перен., рідко. Робити уривчастим (розмову, думки тощо). Граничне збентеження ще більше шматувало бистру мову (Ільч., Ко-зацьк. роду.., 1958, 351).
2. перен., розм. Завдавати фізичних мук. Раз у раз нападав кашель, що шматував усе тіло (Шовк., Інженери, 1956, 470); // Завдавати душевних страждань. Іноді запитання шматували його (Довж., І, 1958, 380).
∆ Шматува́ти се́рце (ду́шу, гру́ди) — те саме, що Кра́яти се́рце (ду́шу) (див. кра́яти). [Гарасим (спершу хиляється, коли ж кобзар придав жалю в голос, зриває з себе шапку і кида об землю):] Рви ж моє серце, шматуй мою душу! (Мирний, V, 1955, 78); На душу навалилися два безкінечні роки розпачу і безнадійного чекання, і кожна хвилина, з якої складались вони, шматувала серце (Голов., Тополя.., 1965, 8); — Не вмирайте, діду! — скрикнув зненацька Юрко, ніби ножем шматуючи переповнені болем серця (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 261).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 501.