Про УКРЛІТ.ORG

краяти

КРА́ЯТИ, кра́ю, кра́єш, недок., перех. і без додатка.

1. Різати що-небудь на шматки, на частини; розрізувати, розтинати. Грицько виніс із хати буханець хліба і краяв на кусні (Март., Тв., 1954, 116); Крають плуги для нового засіву Землю, від ран живоносних щасливу (Рильський, III, 1961, 230); // Різати що-небудь взагалі; тяти. Поки ніж не крає, дерево не грає, А хто вріже глибоченько, тому заспіває (Л. Укр., І, 1951, 217); // перен. Вриватися, врізуватися в простір, у воду тощо. Повітря .. крає гострий жіночий голос (Коцюб., II, 1955, 239); Архип.. спостерігає, як швидкі блискавиці, ламаючись у всіх напрямках, крають чорну пелену неба (Шиян, Переможці, 1950, 88); Ось вже крають воду весла. Хвиля легко плеще в борт (Мур., Піонер, слово, 1951, 37).

◊ Кра́яти се́рце (ду́шу) чиє, кому — завдавати муки, душевного болю кому-небудь. Жаль гострим ножем краяв йому серце (Мирний, І, 1954, 324); Думки, спогади краяли серце Костомарова (Ів., Тарас, шляхи, 1954, 463).

2. розм. Те саме, що кро́їти. Кравець крає, як йому сукна стає (Номис, 1864, № 9899); Пану чоботи він краяв Та купця корив і лаяв (Щог., Поезії, 1958, 177).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 331.

вгору