ША́НЬКА, и, ж., діал.

1. Торбинка. На галявину виходить один із хлопців в чоботях, в кобеняці. Через плече — шанька (Вас., III, 1960, 111); Дівчина зітхнула і мовчки скорилася. До сідла її коня приторочено шаньки з харчами (Ле, Наливайко, 1957, 301).

2. Торбина для годівлі коней в дорозі. Павло, повісивши на конячі морди шаньки з вівсом, підійшов до гурту односельчан (Тют., Вир, 1964, 293); — На, на,— приказував Швачка, надіваючи шаньку коню на голову.— Попоїси трохи, та рушимо додому (Кос., Новели, 1962, 95).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 406.

Шанька, ки, ж.

1) = Шалька 2. Черниг. у. Черк. у. Черном.

2) Котомка для съѣстныхъ припасовъ, которую даютъ мальчикамъ-пастухамъ. (Сосн. у.) и мѣшокъ у рыболова. Мнж. 194.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 484.

ша́нька — торба взагалі і торбина для годівлі коней у дорозі.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 647.