ЧЕРНИ́ЧКА¹, и, ж. Зменш.-пестл. до черни́ця¹. У поїзд, що йшов на Ростов, сіла молода гарненька черничка із скринькою, критою чорним лаком, на якій була намальована "Голгофа" (Бурл., М. Гонта, 1959, 206); [Марія:] Чого ви зовете мене черничкою? Хіба мені личить монастир? (Мам., Тв., 1962, 130).

ЧЕРНИ́ЧКА², и, ж. Зменш.-пестл. до черни́ця². Він нахилився, нарвав рути та оксамитових черничок, обіклав квітки олеандра червоно-чорними черничками (Н.-Лев., IV, 1956, 88).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 311.

Черничка, ки, ж. Ум. отъ черниця.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 458.