ЧЕРЕВИ́КИ, ів, мн. (одн. череви́к, а, ч.,). Вид невисокого взуття перев. на шнурках або гудзиках. Якби мені черевики, То пішла б я на музики (Шевч., II, 1953, 116); На ногах, трохи завеликих для її дрібної постаті, мала [дівчина] шнуровані черевики (Фр., VI, 1951, 162); [Терешко:] І де ти виріс такий? ..Сухий та нелюдяний. Як кажуть, ні до чобота каблук, ні до черевика рант (Зар., Антеї, 1962, 12); У Відні купив собі дешевий плащ.., бриля і літні черевики (Коцюб., III, 1956, 267).

Роззува́ти череви́ки див. роззува́ти.

◊ Стопта́ти бага́то (не одну́ па́ру, сім пар і т. ін.) череви́ків див. сто́птувати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 302.

череви́ки (одн. череви́к; зменшено-пестливі — череви́чки, череви­́ченьки) — вид невисокого взуття, перев. на шнурках або ґудзиках; у жінок — на невисоких підборах; вперше згадуються в X ст. в «Повісті временних літ». В чужий черевик ноги не саджай (М. Номис); Черевики нові, а п’яти голі (приказка); Дивітеся, молодиченьки, які в мене черевиченьки (П. Чубинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 638.