ЧАКЛУ́Н, а́, ч.

1. заст. Людина, яка займається чаклунством. В селі дехто діда зве чаклуном, але це брехня, бо він до церкви ходить (Стельмах, II, 1962, 259); *У порівн. Петро Іванович говорив про себе, а людям здавалося, що він, як той чаклун, зумів відгадати їхні помисли і говорить про них (М. Ю. Тарн., День.., 1903, 203); // нар.-поет. Казковий персонаж, який впливає магічними діями на природу й людей; чарівник. Раз у раз пригадувалося їй чудове «Лебедине озеро» і красуня-дівчина, яку злий чаклун перетворив на лебедя (Забіла, Катруся.., 1955, 78); —Бачать втікачі, що води в морі стало вдвоє менше, і почали благати чаклуна, що пролітав на чарівному килимі: — Врятуй нас, великий чарівнику. Віддячимо тобі вдесятеро (Тулуб, Людолови, II, 1957, 28).

2. перен., розм. Людина, яка робить все надзвичайно вміло, вправно. Режисер — цей чаклун фільмування — замислився надміру (Ю. Янов., V, 1959, 119); Лікар в очах хворої людини — добрий чаклун, який знає і що болить, і чому болить, і чим можна зарадити лихові (Веч. Київ, 26.XII 1968, 2).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 266.

Чаклун, на, м. Колдунъ, чародѣй.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 443.

чаклу́н = чарівни́к = чароді́й = чароді́йник (ж. чаклу́нка = чарівни́ця = чароді́йка = чароді́йниця; пестливі — чарівни́чка, чарівни́ченька) —

1) той, хто займається чаклунством; колись їх називали ще обая́телями (від ба́яти — «говорити»); відповідно чаклу́нство (див.) — це обая́нієз огляду на заклинання і заклиначів; у народному уявленні — той, хто магічними діями впливає на природу й людей (у давнину — волхв); бувають добрі й злі чаклуни (чарівники); одні допомагають людині, лікують, легко викликають навіть дощ чи погоду, отже, відвертаючи нечисту силу, борються з нею; чарівниці вміютьприворожувати хлопців до дівчат, а деякі нібито знають навіть молоди́льне молоко́, — щоб не старітися; другі, навпаки, шкодять людям, особливо своїм ворогам, насилають на них злі ча́ри (див.); деякі, помираючи, можуть передати набуті знання своїм дітям (звідси так звані «родимі чарівники»); ще в Початковому літопису злі дії чарівників, чародіїв іменують бісівськими «козньми»; чарівник (чаклун) міг наслати хворобу, обернути людей на тварин (найчастіше на вовка), зашкодити врожаю; за повір’ям, чарівники могли робити магічні «заломи» колосся (тобто «завивати закрутки» на житній ниві з метою спричинити неврожай); такі закрутки чіпати не можна, бо це зашкодить людині (спаралізує її); у цьому разі варто звернутися до іншого чарівника, який міг би зняти це закляття з ниви; чарівників (чаклунів) називали подекуди перемі́тниками,ототожнюючи їх з ворожбитами, знахарями, відьмами, взагалі з такими, хто наділений надприродними властивостями. Москаль на хитрощі піднявся і видавав, мов він чарівник (І. Котляревський); Коли місяць в серп, то чарівниці ідуть на гряниці (М. Номис);

2) тільки чарівни́ця, чарівни́чка, чарівни́ченька — ласкаві й пестливі форми уосібнення дівчини, жінки (перев. при звертанні). Дівчинонько-чарівничко, сподобалось мені твоє личко (П. Чубинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 633-634.