ча́ри (пестливе — ча́роньки) = чар —

1) за старовинними уявленнями — магічні засоби, за допомогою яких волхви, чаклуни, знахарі здатні нібито вплинути на людину й природу (чарівне зілля і напій з нього, різні речі — жмутки, пакетики, мішечки і т. ін.); у переносному значенні — зовнішня чи внутрішня приваба, що манить, викликає різні почуття та ін. Не поможуть і чари, як хто кому не до пари (прислів’я); У вдовиці чари на полиці (приказка); Як поїхав козаченько яром, — перелита доріженька чаром (Б. Грінченко); Дала вона якесь дання, якісь чари чарувала (Марко Вовчок); А в мене чари, чари готові: білеє личенько і чорні брови (А. Метлинський); Мабуть, я у тебе чароньків наївся (Панас Мирний);

2) магічні дії та прийоми з використанням таких засобів; чаклу́нство (див.).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 634-635.