ЦІЛУ́ШКА, и, ж., розм. Те саме, що окра́єць 1. Мартин витяг з-під настільника ножа з червоною колодочкою і, зрізавши цілушку з паляниці, поклав першу скибку Коропові (Кос., Новели, 1962, 107); —Це ж стріну усіх неодмінно, За ними я довго скучав… — І хліба цілушку ячмінну З мішка фронтовик діставав (Шпорта, Вибр., 1958, 331); *Образно. Смеркання осипалося попелом, погойдувалося на хвилях, і хмари, згори осяяні цілушкою призахідного сонця, знизу вже підпливали сутінками (Гуц., Скупана.., 1965, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 234.