ОКРА́ЄЦЬ, а́йця, ч.
1. Скибка, відрізана від непочатого краю хлібини. Празникові паляниці з питльованого борошна на яйцях вже поїли, а в господині зістався тільки один окраєць (Н.-Лев., IV, 1956, 132); На покуті, під товстим настільником, лежав окраєць черствої остюкуватої паляниці (Л. Янов., І, 1959, 141); // Невеликий шматок (хліба). Василина кинулась у хату, вхопила торбину, вкинула в неї окраєць хліба й побігла до воріт (Н.-Лев., II, 1956, 31); [Пріся:] Бувало, диких груш звариш у горщику та окраєць хліба черствого, тим і живеш по цілих днях (Вас., III, 1960, 162); Студенти, мабуть, щойно повечеряли. Поруч книг та зошитів на столі лежали окрайці чорного хліба, шматки бринзи, привезені з дому, з далеких карпатських сіл (Мас., Під небом.., 1961, 65).
2. рідко. Кінцева частина чого-небудь; край. Брати, пригинаючись, мовчки входять до хати. Старший шарудить рукою по окрайцю комина (Стельмах, II, 1962, 73); Під окрайцем даху, внизу, помітила [Лариса] непорушну Кларину машину (Руд., Остання шабля, 1959, 39); // Невелика частина (шматок, відрізок) чого-небудь. * Образно. От Вам окраєць життя нашого в селі (Стеф., III, 1954, 86).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 676.