ХУТІРЕ́ЦЬ, рідше ХУТОРЕ́ЦЬ, рця́, ч. Зменш.-пестл. до ху́тір. Схотілось мені навідаться у рідний край — глянуть на свій хутірець і поклониться батьківській і матчиній могилці (Стор., І, 1957, 299); А в Зосі ж і придане більше, старий Король навіть хутірець має (Стельмах, І, 1962, 531); Там стояло невеличке сільце, або краще — невеличкі хутірці розсипались по балці, як стоги сіна зимою по степу (Мирний, II, 1954, 81); Ідемо день, ідемо другий, ідемо й третій, а жодного тобі села, жодного хуторця.. не минаємо (Морд., І, 1958, 44); Хутірець розкинувся в степу над глибокою балкою. Хати стояли на підгір’ї, а садиби спадали вниз городами й левадами до невеличкої річечки (Цюпа, Краяни, 1971, 328).

&́9671; Сиді́ти (сі́сти, жити) хутірце́м (хуторце́м) — те саме, що Сиді́ти ху́тором (див. ху́тір). Раділа вдова, що трапились їй добрі молотники, А жила вдова собі хуторцем (Барв., Опов.., 1902, 304).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 176.