ХА́ПКО, присл., розм. Те саме, що по́хапцем. А дівча в сірячку — Сухорляве, бліде, Картоплину сипку Хапко в ротик кладе (Гойда, Сонце.., 1951, 84).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 22.

Хапко, ка, м.

1) Взяточникъ.

2) Хватающій что либо (чаще всего говорится о чортѣ). Побере їх хапко. Ном. № 4089.

3) = Злодій. Вх. Зн. 76. Хапко з хапком знаєся. Ном. № 7957.

4) Въ загадкѣ: котъ. Ном. № 129, стр. 294.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 386.