ФАЛЬШ, і, ж. і у, ч.
1. Підробка, обман, шахрайство. — І я, братику, їду з тобою вчитися! — гордовито, ще з порога, сказав [Василенко] Юркові.. — Одержав папірця без фальші! (Стельмах, II, 1962, 363); Він, Козаков, якого на тактичних навчаннях ніякою силою не вдавалось командирам змусити повзати по-пластунському щиро, без фальшу, тут повз так, ніби це з дитинства було його найулюбленішою справою (Гончар, III, 1959, 106); Не терплять [радянські люди] напівфабрикатів, підробок, фальшу, а вимагають повноцінних полотен про наше чудове життя (Мист., 1, 1959, 6).
2. Удавання, нещирість, лицемірство. Вчора мати нарікала, що Ломицький прийшов в гості до їх в піджаку, неначе до міщан, а сьогодні співає зовсім в інший тон і трохи не лає Ломицького за той фрак.. "Що це за знак, що сьогодні на маму напала якась пропасниця фальші?" — подумала молода дівчина (Н.-Лев., VI, 1966, 27); У нещадному гарячому круговороті панської Асканії.. все було наскрізь пройняте фальшю, продажністю (Гончар, Таврія, 1952, 244); У вдаваній делікатності супутника він своїм тонким і вразливим сприйняттям безпомилково відчув фальш (Жур., Вечір.., 1958, 156); Бранко зараз же вловив фальш в Олиному манірному вигуку (Вільде, Сестри.., 1958, 515); // Відсутність природності, правдивості в чому-небудь; надуманість. В комедії.. накреслив п. Цеглинський.. людину з сильним почуттям своєї особистої гідності і з погордою до всякого фальшу та поверховості (Фр., XVI, 1955, 115); Пошуки своєї манери не сумісні з манірністю. Адже манірність не тільки туманить зміст, вона несе фальш, неприродність, кокетування словом (Літ. Укр., 25.Х 1965, 3).
3. Неточність, спотворення звуків, мелодії тощо під час співу, гри на інструменті. — Мені так хочеться навчитись грати… — Я не відмовляюсь бути вашим навчителем. Але попереджаю: навчитель я вимогливий, — фальші не зношу (Добр., Очак. розмир, 1965, 39).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 556.